«Блаженний день, блаженний час»

Про першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» написано багато. Зрозуміло, що цей твір і надалі залишатиметься предметом обговорення, суперечок, досліджень. Але, насамперед, безмежного захоплення шедевром вітчизняного мистецтва, постановка якого започаткована 151 рік тому — 26 квітня 1863 року на сцені імператорського Маріїнського театру у місті Санкт-Петербурзі.
У цій невеличкій статті про безсмертний твір Семена Гулака-Артемовського її авторка хотіла б привернути увагу до кількох маловідомих фактів з історії «Запорожця», які підкреслюють величезне значення, роль опери як особливого явища української культури, її визначальне місце у суспільній історії, суспільному житті нашого народу.
Почну з того, що у 1991 році, на зорі незалежності нашої держави, арія Андрія у фінальній частині опери, яка розпочинається піднесеними словами
Блаженний день, блаженний час,
Є знов нам вольна воля,
До рідного вернемось поля,
Земля кохана жде на нас.
Розглядалася одним з варіантів майбутнього гімну України(!). Принаймні, на це вказують деякі дослідники.
Отже, велична мелодія, якою автор супроводжує повернення козаків з турецької неволі, настільки захоплює різні покоління українців, що вони й зараз відчувають небуденну особливість передачі народних почуттів!..
Недаремно ж побутує думка — порівняння біблійного сюжету про виведення пророком Мойсеєм єврейського народу з 40-літнього єгипетського рабства з сюжетом «Запорожця за Дунаєм»! Вважається, що цим твором Гулак-Артемовський втілив свою ідею (звісно, утопічну), про звершення в долі українців їхньої віковічної мрії про побудову в рідному домі щасливого заможного життя після багатьох століть поневірянь.
Про історію написання опери, на жаль, мало що відомо. Адже автор, нап

риклад, не залишив своїх спогадів, не йдеться про неї у його листах, нотатках тощо. Втім, відомо, що й архів Гулака-Артемовського безслідно зник, напевне, загинув. Проте немало дослідників схиляються до думки, що «Запорожця» написано не лише під впливом Тараса Шевченка, з яким нашого земляка — городищенця пов’язувала багатолітня щира дружба, а й, можливо, за безпосередньої участі Кобзаря. Саме так! Бо твір, вважається, виношувався ще за життя Шевченка, тож його зміст, основні ідеї могли бути розказані композитору саме поетом. Тим паче, що майже доведено — сюжет опери підказано ще одним другом Кобзаря, відомим істориком Миколою Костомаровим!..

Хай там що, але те, що «Запорожець за Дунаєм» написаний під безпосереднім впливом творчості Тараса Шевченка — факт незаперечний. Втім, саме творчість нашого геніального поета і пророка пробудила мистецькі сили народу, послужила справжнім вибухом, насамперед, літературної творчості, що дало змогу поневоленим українцям врятуватися від асиміляції зберегтися як нації, і, у підсумку, вибороти незалежність країни.
Але якщо роль Шевченка в історії опери будується поки що на здогадках і вимагає грунтовного дослідження, то про те, що Семен надсилав свій твір на «рецензію» своєму знаменитому дядькові Петру Петровичу Гулаку-Артемовському — відомому поетові-байкареві, знавцеві української історії, фольклору, маємо достовірні свідчення.
І про це, думається, ще буде час поговорити й розставити всі крапки над «і», не применшуючи ролі автора, але віддаючи й данину допомозі досвідченого літератора, який також був і добрим поціновувачем музики.
На завершення варто зупинитися на такому «ура» патріотичному явищі, як намаганні окремих авторів-публіцистів «осучаснити» сьогодні Семена Гулака-Артемовського, зробити його мало не борцем за незалежність України, вкласти в свідомість композитора та співака глибоку зневагу до Росії, росіян і т. д., і т. п.
Але це невдячна і неправедна справа «ліпити» з людини ХІХ ст. українця ХХІ століття. Як, до речі, «зліпив» (це думка автора цих рядків) Павло Загребельний Богдана Хмельницького у відомому романі «Я, Богдан». Після прочитання якого закрадалася думка, що великому гетьману залишилося лише виписати партквиток, квиток члена профспілки і прийняти в Інтернаціонал.
Ні, Семен Гулак-Артемовський залишається сином свого часу, підданим, навіть вірнопідданим Російської імперії, хоч прозріння до нього й прийшло в останні роки життя.
Але своїм твором він, можливо, зробив набагато більше, ніж багато тисяч революціонерів.
Адже зумів передати «Запорожцем» духовну силу, яка є незборимою. Яка допомогла нашому народу пройти випробування і, зрештою, перемогти.
Допомагає безсмертна опера українцям здолати й нинішнє лихоліття.