«Блаженний день, блаженний час»

 

Про першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» написано багато. Зрозуміло, що цей твір і надалі залишатиметься предметом обговорення, суперечок, досліджень. Але, насамперед, безмежного захоплення шедевром вітчизняного мистецтва, постановка якого започаткована 151 рік тому — 26 квітня 1863 року на сцені імператорського Маріїнського театру у місті Санкт-Петербурзі.
У цій невеличкій статті про безсмертний твір Семена Гулака-Артемовського її авторка хотіла б привернути увагу до кількох маловідомих фактів з історії «Запорожця», які підкреслюють величезне значення, роль опери як особливого явища української культури, її визначальне місце у суспільній історії, суспільному житті нашого народу.
Почну з того, що у 1991 році, на зорі незалежності нашої держави, арія Андрія у фінальній частині опери, яка розпочинається піднесеними словами
Блаженний день, блаженний час,
Є знов нам вольна воля,
До рідного вернемось поля,
Земля кохана жде на нас.
Розглядалася одним з варіантів майбутнього гімну України(!). Принаймні, на це вказують деякі дослідники.
Отже, велична мелодія, якою автор супроводжує повернення козаків з турецької неволі, настільки захоплює різні покоління українців, що вони й зараз відчувають небуденну особливість передачі народних почуттів!..
Недаремно ж побутує думка — порівняння біблійного сюжету про виведення пророком Мойсеєм єврейського народу з 40-літнього єгипетського рабства з сюжетом «Запорожця за Дунаєм»! Вважається, що цим твором Гулак-Артемовський втілив свою ідею (звісно, утопічну), про звершення в долі українців їхньої віковічної мрії про побудову в рідному домі щасливого заможного життя після багатьох століть поневірянь.
Про історію написання опери, на жаль, мало що відомо. Адже автор, нап

Городищенські аматори сцени Галина Хоменко та Іван Саєнко виконують партії Одарки й Карася в "Опері Запорожець за Дунаєм"

Городищенські аматори сцени Галина Хоменко та Іван Саєнко виконують партії Одарки й Карася в “Опері Запорожець за Дунаєм”

риклад, не залишив своїх спогадів, не йдеться про неї у його листах, нотатках тощо. Втім, відомо, що й архів Гулака-Артемовського безслідно зник, напевне, загинув. Проте немало дослідників схиляються до думки, що «Запорожця» написано не лише під впливом Тараса Шевченка, з яким нашого земляка — городищенця пов’язувала багатолітня щира дружба, а й, можливо, за безпосередньої участі Кобзаря. Саме так! Бо твір, вважається, виношувався ще за життя Шевченка, тож його зміст, основні ідеї могли бути розказані композитору саме поетом. Тим паче, що майже доведено — сюжет опери підказано ще одним другом Кобзаря, відомим істориком Миколою Костомаровим!..

Хай там що, але те, що «Запорожець за Дунаєм» написаний під безпосереднім впливом творчості Тараса Шевченка — факт незаперечний. Втім, саме творчість нашого геніального поета і пророка пробудила мистецькі сили народу, послужила справжнім вибухом, насамперед, літературної творчості, що дало змогу поневоленим українцям врятуватися від асиміляції зберегтися як нації, і, у підсумку, вибороти незалежність країни.
Але якщо роль Шевченка в історії опери будується поки що на здогадках і вимагає грунтовного дослідження, то про те, що Семен надсилав свій твір на «рецензію» своєму знаменитому дядькові Петру Петровичу Гулаку-Артемовському — відомому поетові-байкареві, знавцеві української історії, фольклору, маємо достовірні свідчення.
І про це, думається, ще буде час поговорити й розставити всі крапки над «і», не применшуючи ролі автора, але віддаючи й данину допомозі досвідченого літератора, який також був і добрим поціновувачем музики.
На завершення варто зупинитися на такому «ура» патріотичному явищі, як намаганні окремих авторів-публіцистів «осучаснити» сьогодні Семена Гулака-Артемовського, зробити його мало не борцем за незалежність України, вкласти в свідомість композитора та співака глибоку зневагу до Росії, росіян і т. д., і т. п.
Але це невдячна і неправедна справа «ліпити» з людини ХІХ ст. українця ХХІ століття. Як, до речі, «зліпив» (це думка автора цих рядків) Павло Загребельний Богдана Хмельницького у відомому романі «Я, Богдан». Після прочитання якого закрадалася думка, що великому гетьману залишилося лише виписати партквиток, квиток члена профспілки і прийняти в Інтернаціонал.
Ні, Семен Гулак-Артемовський залишається сином свого часу, підданим, навіть вірнопідданим Російської імперії, хоч прозріння до нього й прийшло в останні роки життя.
Але своїм твором він, можливо, зробив набагато більше, ніж багато тисяч революціонерів.
Адже зумів передати «Запорожцем» духовну силу, яка є незборимою. Яка допомогла нашому народу пройти випробування і, зрештою, перемогти.
Допомагає безсмертна опера українцям здолати й нинішнє лихоліття.

Опубліковано у Опера «Запорожець за Дунаєм». Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук