Друга мала батьківщина Семена

 

Це хутір Піщаний, нині Гулаківщина. Тут роздолля вільшанських луків, біля яких стояла садиба Гулаків-Артемовських, а на річці можливо гуркотів млин.
З тих часів зберігся ставочок та десь неподалік покоїться прах Семенової матінки — Варвари Арсентіївни

На початку ХІХ століття, в далекі 1813 — 1824 роки майбутні співак і композитор проживав у Городищі, аж поки його батько, священик Покровської церкви, благочинний ієрей Стефан Артемовський (у метричній книжці цієї церкви за 1799-1805 рр. він підписувався саме так: «Стефан», а не «Степан»,і без первинної частки «Гулак») не відвіз сина в духовне училище до Києва.
…Тим шляхом (нині вул. Гулака-Артемовського), що тягнувся від Покровської   церкви на хутір Піщаний, бігав малий Семен до дідової-батьківської хати, тут ще в 1742 році прадід Патрикій купив у поміщика 60 десятин землі для ведення господарства.
Стою на місці, де, за словами Володимира (1945 р.н.) та ( Миколи 1933 р.н.) Гулаків, представників роду по старшому Семеновому братові Павлу (народився в листопаді1804 р.), була хата перших городищенських поколінь Гулаків-Артемовських. Звідси — і з подвір’я, і з вікна рідної домівки хлопчик милувався незвичайної краси краєвидамии: зеленими луками, що стелилися від смужки поля аж до тихоплинної Вільшанки та горами Кучугурами, які виднілися віддаля… Їх так любив малий Семенко!.. (З трепетом у серці поважною ходою пройде по них у 1844 році, вже, відомим співаком востаннє…) Хлопцем бігав він по горбах, порослих духмяними травами-зіллями, знав безліч казок, пісень. Оця казкова, райська природа, серед якої зростав, творила його душу, бентежила чутливий допитливий розум. Він відчував подих і порив вітру, шепіт трав і листя, скрипіння дерев, спів солов’я, жайворонка, іволги… Ці неповторні мелодії озивалися луною в серці, розпирали груди, наповнені через вінця піснею і вилився- розливався дивовижно дзінкий голос…
Старожил Степан Охріменко (трохи недожив до ста років) розповідав, що його дідусь був однолітком Семена, сина попа Степана, і чув спів малого. За його переказами діти Піщаної з цікавістю і подивом спостерігали за вдягненим у жупан ровесником, який, спритно стрибаючи й бігаючи по горбах дуже дзвінко й красиво співав. Їх це дивувало, насторожувало і навіть лякало: звідки в нього (такого ж , як і вони) голос береться? Адже в них так не виходило. Вдома про це диво дзвінкоголосе з тривогою розповідали батькам — неписьменним селянам.. На що ті казали: «Не знайтеся з ним, бо він не людина, а дияволеня…» Звичайно, заневолені тяжкою працею кріпаки кращого пояснення дати не могли. Їм не під силу збагнути, що для Семена життя було піснею — коли радісною й веселою, а коли сумною, журливою… Все його світосприйняття було мелодійним, він жив у дивних звуках музики, подібно до того, як математик у царстві цифр. Це дар посланий з небес, дарований самою матінкою-природою. Природою, що є тут на Піщаній, і серед якої зростав Семен.
Зелені луки, попівські луки... Вони лишилися майже незайманими з тих далеких часів. Лише Вільшанка трохи віддалилася, протікає іншим річищем — це після проведених у 60-і роки ХХ ст. міліоративних робіт… Луки, як і гори Кучугури зосталися свідками раннього дитинства Семена. Піснею він спілкувався з тутешнею природою і вона його пам’ятає…
Недалечко місцини, де стояла хата Гулаків-Артемовських, знаходиться садиба Миколи Гулака. Спускаємося від хати вниз до ставочка, порослого по берегах деревцями, кущами. Він зустрічає нас переливами у сонячному промінні.
«Так, так, – читає думки-здогадки Микола Олександрович. — Ставок викопаний ще нашим прадідом і уцілів із тих далеких часів. Щоправда, добряче замулився. А десь там, на Вільшанці — показує рукою,— був млин. Бо як же в господарстві без нього?» — запитує.
Звісно, що на  шістдесяти десятинах землі роботи було доволі. Вочевидь, на луках випасалася худоба, і табуни гусей та качок (навіщо ж тоді ставок?) водилися, був і сінокіс.Якась частина розорювалася, вирощувалася городина, хліб. Дещиця зерна ішла на продаж….
Сім’я Степана та Варвари Гулаків-Артемовських була чималою, подружжя мало дев’ятеро дітей  ( на жаль, реалії тогочасного життя були такими, що дорослими стати судилося не всім). Щоб прогодувати дітей, трудитись потрібно було від світання до смеркання.
Варвара Арсентіївна — берегиня домашнього вогнища, з чуйним, лагідним серцем, доброю душею. Вона вділяла часточку свого тепла і чужій дитині сироті Євдокимові Шевченку — двоюрідному брату Великого Кобзаря. Євдоким із шестирічного віку виховувався в цій сім’ї. І як же мліло й щеміло материнське серденько, коли випроваджала одинадцятьлітнього Семенка до Києва! Як трепетно чекала вісточки від нього! Скучав і Семен: «Отак, моя рідна ненько, сижу я у садочку, під синім небом, в далекій чужій стороні, дивлюся на синє море і згадую Вас, а далі дивлюсь як гуси дикі летять, та й заспіваю: гуси мої гусенята, візьміть мене на крилята, та понесіть мене до матінки, а у матінки є що їсти і пити і хорошо ісходити…» Ці вирвані з душі слова туги за матір’ю і рідним краєм були написані в листі восени 1838 року із далекого Санкт-Петербургу, куди Михайло Глінка привіз талановитого юнака. А потім ще буде Париж, Флоренція, знову Петербург і, нарешті, Москва.
Розлука з мамою збільшуватиметься і в кілометрах, і в роках. І лише один-єдиний раз в 1844 році відвідає Семен рідні до болю місця, обійме матір. Батька вже не застане: той помре у 1829 році від холери.
Потім тричі передаватиме вісточки неньці через вірного друга Тараса Шевченка.
Тарас не забуде привітної усмішки і сердечної теплоти Семенової неньки. У листі із заслання писатиме другу: «Чи живе в Городищі твоя стара мати? Коли здравствує, то низенько кланяйся їй.» (1.07.1852 р.) І в листі від 15 червня наступного року знову пише Семенові: «Так тепер для тебе Городище — чуже село: стара твоя мати умерла, царство їй небесне…»Поховали Варвару Арсентіївну на цвинтарі. На жаль, ні кладовища, ні могили вже не знайти. За свідченнями Йосипа Босого ( в травні 2011 року помер у віці 98 років) цвинтар зрівняли із землею, заасфальтували, побудували гаражі колгоспу «Заповіт Леніна». Нині там заготівельний пункт овочів. Запитую його працівників чи знають, що було колись на цьому місці?
– Кладовище, — в один голос відповідають..
….Десь тут, під шаром асфальту, покоїться прах матері композитора…
Не змогли, не зуміли городищани зберегти могилу Варвари Арсентіївни.
Прикро, але факт.
(Кілька років тому довелося прочитати, що «десь-хтось» запропонував перевезти прах Семена із Ваганькового цвинтаря в Москві на йогобатьківщину.
Подумалося: боронии, Боже, від такого необдуманого вчинку!..
Навіщо перевозити? Щоб потім могилу розорати?.. Аджене вміємо ми берегти своїх святинь…
А ось росіянам слід щиро подякувати за збережене в ідеальному стані місце вічного спочинку великого сина України).
…Гори Кучугури, Попівські луки, ставок родини Гулаків-Артемовських, місце, де стояла хата, яр Макітерка, в якому співав Семен, востаннє приїжджаючи в Городище у 1844 році — все це пам’ятні місця нахуторі Піщаному, пов’язані з ім’ям нашого славетного земляка…

Попівські луки

Попівські луки

На цьому місці колись була батьківська хата композитора. Піщана.

На цьому місці колись була батьківська хата композитора. Піщана.

Улюблене місце Семенового дитинства - гори Кучугури

Улюблене місце Семенового дитинства – гори Кучугури

М.О.Гулак, представник роду Гулаків по брату композитора Павлу

М.О.Гулак, представник роду Гулаків по брату композитора Павлу

До цього ставочка прибігав і малий Семенко

До цього ставочка прибігав і малий Семенко

Тут, за свідченням старожилів, спочиває прах матері композитора. Піщана.

Тут, за свідченням старожилів, спочиває прах матері композитора. Піщана.

Представниця роду Гулаків О.О.Шляхова біля пам’ятного знаку, встановленого неподалік місцини, де стояла хата Гулаків-Артемовських. Піщана.

Представниця роду Гулаків О.О.Шляхова біля пам’ятного знаку, встановленого неподалік місцини, де стояла хата Гулаків-Артемовських. Піщана.

Опубліковано у Батьківщина. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук