Дружина Гулака-Артемовського

Приватне життя нашого видатного земляка, співака і композитора Семена Гулака-Артемовського залишається малознаним. Адже не збереглося ґрунтовних відомостей ні про його київський період, що тривав до двадятип’ятилітнього віку, ні про роки навчання за кордоном (1839-1842 рр.), ні пізніше…

Про Київ можна висловити здогад, що він, ще зовсім молода людина, окрім співу у церковному хорі та навчання (спочатку в училищі, а потім у семінарії), ні чим іншим не цікавився, тим паче, що тоді  юнак із Городища готував себе до духовної кар’єри, аби стати як і батько, православним священиком.

За кордоном, спочатку у Франції, а більшу частину в Італії, коли Семен Гулак-Артемовський опановував мистецтво співу, йому, напевне, не було часу на розваги. Та ще й у далеких країнах, де потрібні знання чужих мов. Хоч, за свідченням сучасників, він добре володів і французькою, й італійською. Останньою, до слова, проспівав на сцені немало партій з опер італійських композиторів.

І в Флоренції, а згодом у Росії талановитий українець відразу ж полонив серця шанувальників музичного мистецтва й за кілька років став популярним артистом. Гулак-Артемовський також вирізнявся вродою, був дотепним співрозмовником, неабияким жартівником, як про це дізнаємось, наприклад, зі спогадів його товариша Зосима Недоборовського. Тому з Артемовським панянкам, молодим жінкам завжди було цікаво й весело. Тобто уваги прекрасної половини людства йому не бракувало.

Але, з дитинства привчений до скромності і невибагливості, навіть за умов вільного світського життя, життя знаного артиста, улюбленця петербурзької публіки не кинуло Гулак-Артемовський у вир «мирських спокус» — любовних утіх, гостювань-гулянь, частувань-випивань у друзів, знайомих, які його  запрошували на обіди й вечері…

Гулак-Артемовський був дуже набожною людиною, в усьому дотримувався християнських заповідей і «мирська суєта» його не хвилювала. Він лише мріяв про ту єдину, що має зустріти і покохати на все життя.

Не дивно, що в чужій країні, серед чужих людей його особисте щастя довго барилося, і прийшло аж тоді, коли нашому землякові було давно за тридцять. Хоч молодість, здоров’я,  зовнішня і внутрішня краса Семена Гулака-Артемовського не покидали.

Хто ж вона, ця жінка, яка стала для співака й композитора коханою дружиною, матір’ю його дітей, другом, порадником  творчих починань і, без перебільшення, Музою?

Ім’я її Олександра — Саша, Шурочка, як зазвичай, ще й ласкаво, пестливо її зовуть.

Познайомився з нею Семен Гулак-Артемовський в час перебування петербурзької російської оперної трупи у Москві. У складі якої він був, і яке розтяглося на кілька літ.

Мабуть, перша зустріч Гулака-Артемовського й Олександри відбулася наприкінці 1846 року. Бо вже в наступному палахкотить їхнє щире кохання.

Кажуть, що закоханих єднають на небеса, і це якнайповніше стосується їх: Олександру, яка була на добрих десять літ молодшою, захопило у Гулака-Артемовського все — і чоловіча привабливість, і веселий характер, і великий мистецький талант. Адже й сама була дуже обдарованою: чудовою піаністкою й витонченою арфісткою. І зрозуміло чому — передалися гени. Бо вродилася донькою декоратора московських театрів Івана Іванова і балерини Олександри Вороніної. Навіть в честь мами й названа. Аби  була така ж талановита й вродлива.

Ось таке своє щастя знаходить  Семен Гулак-Артемовський у Москві,  з яким повінчався восени 1848 року.  Щоб уже наступного, на початку літа, разом виїхати до Петербурга.

На превеликий жаль, до нас не дійшли портрети  Олександри Гулак-Артемовської. Немає жодного, щоб побачити її — усміхнену і щасливу, веселу чи сумну… Адже життя послало їй не лише найкращого чоловіка, а й тяжкі випробування втратами найближчих, найдорожчих людей. Їм обом, щасливому подружжю, довелося народити і поховати трьох своїх дітей. Спочатку середульшу донечку Олександру, потім старшу Варочку… І найменшого, синочка Василька. Донечки, як розуміємо, названі в честь мами Олександри і Семенової неньки Варвари Арсентіївни. Усі діти покинули світ ще зовсім пуп’янками…

Як вони все це пережили? І чи пережили?..

Те, що Олександра Іванівна була для Семена Гулака-Артемовського всим, можна здогадатися навіть побічно. Наприклад, по запису Тараса Шевченка у своєму «Журналі» за 27 липня 1857 року. Закінчуючи прокляту десятилітню солдатчину, поет пише, що бачив Семена Гулака-Артемовського з дружиною, які виходили з церкви Покрови Пресвятої Богородиці. На Сінній площі Петербургу наче парк, дерева ще молоді, але високі…

Тарасу Шевченку, якому не довелося погуляти на весіллі друга, бо був на засланні, який не бачив дружини товариша, вона приснилася. Через те, що  у своїх листах скільки хорошого про неї писав…

А ось запис за 7 травня 1858 року, коли Шевченко уже приїхав у Петербург: «Від десятої до дванадцятої години Семен Гулак-Артемовський  зі своїм учнем (Олексій Волков — О.О.) співав різні дуети, а Олександра Іванівна їм акомпонувала на фортепіано. А я слухав і часом їм аплодував».

І ще один запис за 20 травня того ж року: «Увечері був у Гулака-Артемовського, і наймиліша Олександра Іванівна грала кращі місця із «Трубадура» (опера Джузеппе Верді — О.О.), зачаровано грала…».

Відомо, що весною 1858 року Кобзар дуже часто відвідував свого земляка і був просто в захопленні сімейством Гулаків-Артемовських. Він малював портрети Семенової дружини і його доньки Варочки… Які до нас не дійшли. Зате дійшов один з останніх автопортретів Тараса з дарчим написом: «Олександрі Іванівні Гулак-Артемовській напам’ять. 4 грудня 1860 року. Т.Шевченко».

Поета так зворушило  щастя Гулака-Артемовського, що він і сам заходився шукати свою долю.

Подружжя Гулаків- Артемовських прожило у мирі і злагоді майже двадцять п’ять літ. Вірна і любляча дружина Олександра брала участь у концертах чоловіка, акомпонувала йому на музичних інструментах… На афішах її ім’я, портрет були поруч з ім’ям і портретом Семена Гулака-Артемовського. Про неї, як творчу особистість, неабияку піаністку і арфістку писали тодішні газети, музикознавці…

Знаємо також, що дружина Гулака-Артемовського причетна й до безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм». Як дослідив автор найповнішої монографії про нашого видатного земляка Леонід Кауфман, Олександра допомагала чоловікові в оформленні клавіру, першою розучувала і грала  партії «Запорожця».

В усі часи і для всіх ( зокрема, для людей мистецтва) відома істина, що будь-який талановитий твір літератури, живопису, музики тощо ніколи не створиться без творчого натхнення, піднесення душі, серця і розуму автора… Це натхнення чоловікові-митцеві дарує кохана жінка. Жінці — коханий чоловік. Принаймні, таке відбувається, як правило… Тобто, у кожного творця є своя Лаура чи Беатріче…

Для Семена Гулака-Артемовського Музою стала люба дружина Олександра, яка розділила з ним  не лише життєвий шлях, а й творчість. Що була помножена на двох таких чудових людей, які залишили неперевершений яскравий слід в українській культурі.

За цією коротенькою розповіддю-роздумом заховане багатогранне життя найкращих представників нашої нації. Життя, сповнене творчості, людської радості і печалі. І трагізму епохи, коли наш народ боровся за своє існування.

Життя, про яке ще обов’язково напишуть  книги, знімуть захоплюючі художні фільми.

Про тих, хто пробуджував Україну у мороці чужоземного гніту.

Опубліковано у Маловідоме. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь