Симиренко – хрещений батько Гулака-Артемовського

Опрацьовуючи в Черкаському обласному архіві записи Метричної книги Покровської церкви містечка Городище Черкаського повіту Київської губернії, звернула увагу, що в чотирьох синів її священика Степана Артемовського ( Петра 1800 р.н., Михайла 1806 р.н., Захарія 1810 р.н. і Семена 1813 р.н.) хрещеним батьком є «Стефан Семеренько». Неважко здогадатися, що під цим ім’ям і прізвищем значиться Симиренко — один із засновників ще одного відомого українського роду, роду промисловців, і меценатів. Саме так на російський лад записано його прізвище і на польський — ім’я.
Через відсутність джерел важко відтворити життя Городища початку ХІХ століття. Однак, навіть із того, що маємо, можна твердити, що до еліти його жителів належали представники духовенства, місцевого дворянства (українського і російського), польської шляхти, представники влади, а також кілька заможних родин з поміж місцевих селян та «різночинців», тобто осіб не зовсім визначеного соціального стану. Отже, родина священика Стефана Артемовського належала до еліти й була в Городищі добре відомою та шанованою. З цього випливає й те, що священик приятелював із представниками свого кола, численними родичами, представниками впливових містечкових родин. До яких, безумовно, належала й сім’я Степана Симиренка.
На жаль, відомості про нього скупі та суперечливі. Достеменно тільки знаємо те, що він вихідець із козацького роду, і його батько Андрій Семирукий довгий час козакував на Запорізькій Січі, де зажив слави завзятого й кмітливого вояка, який, мабуть, також успішно ще й господарював на власному хуторі ( як тоді це було заведено у багатьох запорожців).
На інтернет-сторінках, де йдеться про Симиренків, життєва доля Андрія приписується його синові Степанові. Насправді ж він не міг «козакувати на Січі 20 років» хоча б через те, що останній осідок запорожців на Дніпрі було зруйновано у часи Степанового дитинства.
Також є поширеною думка й про те, що Степан з якихось причин утратив волю та став кріпаком поміщиці Олександри Браницької. При цьому дослідники зокрема посилаються на «Ревизскую сказку 1811 года Киевской губернии Черкасского уезда местечка Городища её Сиятельства госпожи графини Александры Васильевны Браницкой о состоянии мужеского пола крестьян», у якій згадується Степан Андрійович Симиренко та вказується його рік народження (1765).
Проте чотириразове кумівство у священика Покровської церкви ставить під сумнів факт його кріпацтва. Бо не міг Стефан Артемовський — представник місцевої суспільної верхівки, брати за кума звичайного селянина та ще й кріпака.
Тож запис у «Ревизской сказке» можна твердити як помилковий або такий, що не мав жодної правової основи.
Так ким же насправді був Степан Симиренко у той час?
Про це можна лише поміркувати, посилаючись на перекази в Городищі, що дійшли до нас. Вони грунтовно відтворюють те, що сховав невблаганний час. Зокрема свідчать, що у Городищі Степан Симиренко мав землю. І не де-не-будь, а на Піщаній. Себто там, де й Гулаки-Артемовські!.. Одну місцину на Вільшанці і по нині називають Симиренчиною греблею. Отже, і Стефан Артемовський, і Степан Симиренко були не просто земляками-городищанами, а ще й сусідами. З усього видно — добрими, бо тільки добру й близьку людину беруть хрещеним батьком своїх дітей.
Майже ровесники (Артемовський 1772 року, Симиренко 1765-го, як для чоловічої дружби, різниця незначна), вони, напевне, добре господарювали, й часто допомагали одне одному. Адже відомий потяг Симиренків ставити водяні млини, вітряки… На Піщаній, на Вільшанці, напевне, стояли водяні млини обох господарів, хоч господарство Симиренка, можливо, було й успішнішим.
Адже також добре відомо його вміння й хист до торгівлі. Тож землі на Піщаній розорювалися, вирощувалося збіжжя, і Степан залюбки торгував і зерном, і борошном, і живністю… Не даремно ж уже його син Федір стане відомим купцем-мільйонером… Хист батька перейняв і нащадок…
Тож Степан був заможною людиною, добрим господарем, шанованим у містечку.
Він дружив з Артемовським, і як сусід, і як кум часто його відвідував, і , як мовиться, жодне родинне свято чи релігійне, не обходилося без кума «Стефана Семеренька». Можна сказати навіть більше: Степан Симиренко був «родинним» кумом, адже, наприклад, у вересні 1813 року хрестив сина Івана у рідного брата Стефана Василія, до слова, старшого диякона Покровської церкви. Значить Симиренка не цуралися й інші Артемовські. Бо, безперечно, були на те причини, щоб не цуратися, а, навпаки, щиро поважати й любити.
Вихідця із кріпацтва, Степана Симиренка обминула кріпацька доля. У Городищі він був знаний як син козака, та ще й дуже відомого. Завдяки господарському хисту зумів розбагатіти, що також говорить про нього як про вільну людину.
І ще раз підкреслимо: у Степана Артемовського Симиренко хрестив чотирьох синів,  його взяли за кума і у 1813 році, коли народився Семен. Читаємо запис у Метричній книзі: «Месяца февраля 4. У благочинного священника Стефана Артемовского и жены его Варвары родился сын и крещён февраля 6 именем Симеон. Молитвовал и крестил священник Иоан Левицкий. При требе был диякон Василий Артемовский и пономарь Исидор Ляшевич. Восриемниками были Фекла, жена стихарного дьячка Кирилы Александровича, Стефан Семеренько».
На промовистий факт, що у нашого знаменитого співака і композитора хрещеним батьком був Степан Симиренко ніхто з дослідників не звертав уваги. А даремно. Адже це свідчить про міцну дружбу представників роду Гулаків-Артемовських і роду Симиренків. Тобто їхні життєві долі тісно перепліталися. Загальновідомо є також те, що Семенів дядько, відомий поет і байкар Петро Петрович листувався з керуючим заводу Симиренків у Млієві Олексієм Івановичем Хропалем. З яким товаришував і наш Великий Кобзар.
А якщо згадати, що в сім’ї Артемовських із шестирічного віку виховувався Євдоким Шевченко, двоюрідний брат великого сина України, і зворушливу дружбу, пронесену, через усе життя Семена й Тараса, то до дружби двох відомих родів потрібно додати ще й Шевченків. Варто не забувати, що«Кобзар» було видано коштом внука Степана Симиренка Платона. Можна припустити, й те, що про Симиренків Тарас дізнався і познайомився через Семена. Бо не міг він не розказати найкращому товаришеві про свого хрещеного батька, його родину. І відвідуючи маму композитора, Варвару Арсентіївну, Тарас міг відвідувати і передавати вітання від Семена і родині Симиренків. Маю на увазі ще до заслання поета, бо відвідини Млієва і фірма Яхненків-Симиренків будуть пізніше, і то вже інша розповідь.
Так, Семен Степанович ніколи не забував, хто був у нього хрещеним батьком, і завжди з теплотою відзивався про Симиренків і також відвідав їх під час своєї єдиної гостини у рідному краї в 1844 році. Хоча хрещеного Степана у живих, мабуть, уже не було…

Опубліковано у Маловідоме. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук