Гулак-Артемовський в Італії. Подарунок царя

 

З біографії Семена Гулака-Артемовського відомо, що після приїзду з Києва в Петербург, наш земляк певний час жив у російського копозитора Михайла Глінки, який навчав його мистецтву співу. Про успіхи учня вчитель у листі до матері писав: «Другий місяць живе у мене знайдений мною на Україні бас, у своєму роді відмінніший за Іванова (Микола Іванов — співак (тенор), учень М.Глінки — О.О.) голосом, здібностями і, додам добрим серцем. Я його готую в театральні співаки…»
Після завершення навчання, Глінка вирішив відрядити Гулака-Артемовського за кордон, в Італію, щоб там він пройшов школу вокального мистецтва, бо не лише сьогодні, але і в першій половині ХІХ ст. в цю країну приїздили співаки з усього світу, щоб перейняти досвід неперевершеного співу, щоб навчатися у найкращих майстрів.
Для навчання потрібні були кошти, тож Михайло Глінка організовує перший прилюдний виступ Семена Гулака-Артемовського. Концерт за його участю та інших співаків відбувся 29 квітня 1839 року в Театральній залі палацу князя Юсупова.
Концерт, як згадував Семен Степанович, мав успіх у публіки. Тепер молодий співак отримав певні кошти, для того, щоб їхати за кордон. До того ж, його вирішив матеріально підтримати і меценат, підприємець П.Демидов.
У червні цього ж року наш земляк виїздить за кордон, у серпні він уже в Парижі, де майже два місяці навчається у викладача музики і співу, італійського композитора Джуліо Аларі.
Саме Аларі, який незабаром переїхав в Італію до Флоренції, запросив Гулак-Артемовського в це місто, для продовження навчання, пообіцявши також згодом влаштувати його в місцевий театр оперним співаком.
Власне, Італії як такої, тоді ще не існувало. Квітуча країна на Апеннінському півострові поділялася на вісім самостійних держав, місто Флоренція було столицею однією з них — Великого герцогства Тосканського.
У Флоренції Семен прожив більше двох років. Значну частину цього періоду він навчався мистецтву співу у відомих майсрів — спочатку в Д.Аларі, потім у маестро Мартоліні. Але головним наставником молодого співака невдовзі став капельмейстер флорентійського оперного театру, композитор і педагог Пьєтро Романі — досвідчений, талановитий музикант, навчанням якого і довершилася вокальна освіта Гулака-Артемовського. Саме Романі прищепив йому найкращі риси оперного мистецтва: художню манеру виконання, правдивість, образність, витонченість музичних фраз, особливість, тонкість передачі найдрібніших деталей твору тощо. Не кажучи вже про постановку голосу, техніку виконання співу, артистизм, манеру триматися на сцені і т. д., і т. п.
Завдяки цьому, а також великому таланту, наполегливості Гулак-Артемовський стає відомим співаком Флоренції, а тодішня місцева преса писала, що йому, як «першому басу» флорентійської опери, конкурентів не було і в усій Італії… Що правда, це буде трохи згодом, коли наш земляк почне виступати на сцені театру…
Італійський період життя С.Гулака-Артемовського маловідомий і майже не вивчений через відсутність документальних свідчень.
Особливо це стосується його навчання. Ми не знаємо, де жив Семен, де навчався, яким було коло знайомих серед флорентійців. Хоча, безперечно, збереглися до нашого часу і вулички міста, по яких ходив наш земляк, і будинки, які він відвідував, де квартирував…
Однак, приватний характер отримання освіти, повторимося , наклав свій слід: якихось документів про це не збереглося, та чи вони були, коли приватне життя у ті часи не могло залишити документальних свідчень.
Інша справа, коли йдеться про сценічну діяльність С.С.Гулака-Артемовського у Флоренції. Адже на початку 1841 року, маючи величезні успіхи у здобутті вокальної освіти, фактично ставши визнаним, довершеним співаком, не без допомоги наставника П.Романі, Семен одержує запрошення для виступів в одному з місцевих театрів. Довгий час вважалося, що це був оперний. Так, зокрема, пише у своїй книзі «С.С.Гулак-Артемовський» перший дослідник життя і творчості митцями Леонід Кауфман.
Однак завдяки науковому пошуку історика М.Варварцева маємо незаперечним факт, що Семен виступав на сцені театру Леопольдо, названого в честь тодішнього правителя Тоскани, Великого герцога Леопольда І І. Театр був одним з наймолодших з-поміж восьми театрів міста, відкрився 12 квітня 1841 року.
Його збудовано за проектом архітектора Вітторіо Белліні і містився він на невеличкій вуличці Черкі, що існує й досі, виходячи до історичного центру Флоренції — площі Синьйорії (Панеської площі). Саме в цьому театрі відбувалися репетиції і виставки за участю Гулака-Артемовського. Документальні свідчення про нашого земляка зберігаються тут же, у Флоренції, в державному архіві міста, який знаходиться в будівлі, що зведена ще у ХVІ столітті на березі річки Арно.
Саме у «театральній» папці безцінних документів раз-у-раз зустрічаються справи, в яких читається ім’я нашого земляка. Саме з цих справ справді багато дізнаємося про останній «сценічний» період перебування Семена Гулака-Артемовського в Італії.
Прочитуючи документи, можна дізнатися про те, що молодий співак став співпрацювати з відомим італійським імпресаріо А.Ланарі. Про якого «Гадзетта ді Фіренце» («Газета Флоренції») ще 10 квітня 1841 року писала; що в липні імпресаріо Ланарі відкриє сезон у театрі Леопольдо «великою виставою опери за участю добірної трупи артистів». Ще в одному документі йдеться, що «театральний підрядчик» (мабуть, А.Ланарі? – О.О.) дістав згоду власника «імператорського і королівського» театру Леопольдо на використання приміщення в літньому сезоні «для проведення музичних вистав», що трупа складається з «артистів видатних достоїнств». У списку провідних співаків міститься сім прізвищ, серед них «синьйор Семен Артемовський, перший бас». Додамо, що український співак виступав в одній трупі з такими відомими італійськими співаками, як К’яра Бартоліні, Джакомо Роппа, Доменіко Раффаелі та іншими.
С.Гулак-Артемовський був задіяний в усіх трьох операх, які готувалися до сезону.
А дебютував він на флорентійській сцені 25 липня. Саме цього дня театр Леопольдо відкрив літній сезон оперою Вінченцо Белліні «Беатріче ді Тенда», в якій Семен виконав складну партію міланського герцога Філіппо.
Другою виставою була опера Г.Доніцетті «Лючія ді Ламмермур», в якій Гулак-Артемовський виконував головну партію Лорда Генріха Астона. Зазначимо, що партія Лорда Лорда Генріха Астона стане однією з улюблених митця. Багато разів він її виконуватиме і на петербурзькій сцені: італійською, і російською мовами, і з великим успіхам.
Ще однією складною партією, яку виконав С.Гулак-Артемовський на італійській сцені, стала роль патриція Фюскарі в опері «Браво» композитора Марліані, а не Д.Меркаданте, як довгий час вважалося. Роль ця зовсім не захопила молодого митця.
Флорентійський сценічний дебют українського співака, не зважаючи на деякі складнощі та об’єктивні труднощі, засвідчив про його стрімке входження у світ італійської музики, про впевнений початок і блискучі перспективи. У цьому переконує і той факт, що С.Гулак-Артемовський тоді звертався до Великого герцога з заявою про отримання дозволу на бенефіс (форма бенефісу є найвищим виявом популярності й професіоналізму артиста).
Літній сезон театру Леопольдо завершився 29 серпня 1841 року виставою «Лючія ді Ламмермур», а незабаром співак отримав офіційне запрошення дирекції російських імператорських театрів і прийняв рішення повернутися в Росію.
Італійський період у життєвій і творчій долі митця, безперечно, залишив незгладимий, пам’ятний слід.
З одного боку Семен Степанович плідно вчився, отримавши сповна від італійських учителів, ставши відтоді професійним оперним співаком.
Не забуваймо також і те, що вперше перед масовим глядачем і слухачем він дебютував саме тут, у сонячній Флоренції, де його чудовий спів почули тисячі і тисячі шанувальників мистецтва.
До речі, як свідчить у своїх спогадах сучасник співака і композитора Зосим Недоборовський, саме в час виступу Гулака-Артемовського одну з вистав відвідав російський імператор Микола Павлович, який перебував у Герцогстві Тосканському з приватним візитом. Імператора так зворушив виступ співака, що він навіть з ним розмовляв та подарував йому діамантовий перстень.
Отже, як співак, наш земляк на італійській сцені мав великий успіх.
З іншого боку, у світі тодішньої театральної конкуренції, яка панувала в Італії, митець зіткнувся з багатьма, м’яко кажучи, не зовсім добрими фактами у ставленні до себе тих же італійців. Йому, зокрема, було, відмовлено у бенефісі, тобто проведення одного театрального вечора цілковито на його користь, згідно з підписаним контрактом. Відомо й те, що у дебюті партії герцога Філіппо у «Беатріче ді Тенда» він співав, маючи хворе горло… Також згідно контракту.
Нарешті імпрісаріо Ланарі поступив з ним дуже нечесно, незаплативши й
копійки за більш, як місячну роботу на сцені, за блискучі виступи у провідних партіях поставлених вистав.
Останнє, все негативне, у розповідях про митця якось і не акцентується. Про те все це, як мовиться, мало місце.
І всеж італійський період дав Гулаку-Артемовському зовсім інше і значно більше: довершене освоєння професії співака, знання чудової мови, розучені і виконані нею популярні твори, початок творчого зростання, віри у власні сили. Залишилася у його серці любов до Італії, до її народу, до всіх, хто на чужій землі ставився до нього з повагою, хто допомагав йому стати професійним співаком.

Опубліковано у Італійський період. Додати до закладок постійне посилання.

Напишіть відгук