Іван Щоголів-Тогобочний

                           

 

 Іван Щоголів-Тогобочний народився  24 листопада 1862 року в містечку Городище над замріяною Вільшанкою. Талановитий юнак не здобув ґрунтовної на ті часи освіти, бо був вихідцем із небагатої родини. Університетами стали книжки, їх перечитував усі, які тільки траплялися. Найбільше ж шанував Шевченків «Кобзар», читання його не полишав до кінця своїх днів. Вихідець з народу, він добре знав життя в його бідах і радощах, і вже з сімнадцяти років став брати участь в аматорських виставах у Кременчуці, Харкові й Катеринославі (нині Дніпро).

Тоді національне культурно-мистецьке життя в Україні лише пробуджувалося. Іван Щоголів-Тогобочний був одним з учасників цього пробудження, сподвижником фундаторів вітчизняного театру Марка Кропивницького, Михайла Старицького, братів Тобілевичів, з якими його пов’язували не лише добрі людські взаємини, а й творча співпраця.

Вже перша п’єса Івана Щоголіва-Тогобочного (таке письменницьке ім’я), написана 1885 року («Свиняче серце») і поставлена на сцені харківського театру, мала неабиякий глядацький успіх. Може, й тому, що одну з ролей у ній виконував сам автор. З того часу почалася яскрава театральна кар’єра Івана Щоголіва-Тогобочного, розквіт якої припав на 90-і й 1900-і роки, себто на рубіж двох століть. Він був організатором і керівником театрального колективу в Харкові, який кілька років успішно гастролював по великих містах Російської імперії. Саме в цей період Іван Щоголів-Тогобочний пише найкращі п’єси: «Загублений рай» і «Жидівка-вихрестка» (1896 р.), «Душогуби» (1898 р., за мотивами французького письменника Еміля Золя «Тереза Ракен»), «Мати-наймичка» та «Кохайтеся, чорноброві» (обидві за поемами Т.Шевченка «Наймичка» і «Катерина»). Його п’єси «Борці за мрії»  (1903 р.) та «Бунтарі» (1906 р.) відносяться до реалістичної соціальної драми, а в «Чаклунці» (1905 р.) та «Смерті за свободу» (1921 р.) змальовано революційні події 1905-1906 рр. і 1917-го року.

У підсумку  Іван Щоголів-Тогобочний написав більше 30-ти п’єс, з них близько десятка — за мотивами творів відомих письменників.

Після 1917 року життя Івана Щоголіва-Тогобочного круто змінилося, він повертається в рідні краї, працює на підприємствах Стеблева й Корсуня режисером культурно-просвітницьких закладів, залучає місцевий люд до театрального мистецтва.

Потім переїздить в Ірпінь, де й помер 9 жовтня 1933 року.

Ім’я Івана Щоголіва-Тогобочного несправедливо призабуте. Стосується це, насамперед  його багатющої творчості, яка не претендує бути зразком літератури соцреалізму, проте відображає цілу історичну епоху, коли ще не було України в сучасному розумінні, а українці в переважній більшості навіть не знали про свою приналежність до великого народу.

Бути в ті часи українським інтелігентом, а, тим паче, письменником, було не лише не престижно, а й небезпечно. Тож слід лише подякувати нашому землякові за патріотизм, за те, що будив національну свідомість. І хоч востаннє його твори видавалися рівно сорок п’ять літ тому, вони ще прийдуть до глядача і в сценічному виконанні, і як захоплюючі художні кінострічки.

Справжній талант невмирущий.

 

 

 

3 Replies to “Іван Щоголів-Тогобочний”

Залишити відповідь