Шевченко і Гулаки-Артемовські

Так уже повелося, що в травні відзначаємо дні повернення Тараса Шевченка на рідну землю. Після того, як поет відійшов у Вічність.

Але зв’язок із малаю батьківщиною прослідковувався завжди. Зокрема і через єднання з її достойними синами.

Дві величні постаті нашої культури. Між якими нерозривна, а тому вічна єдність. І не лише через те, що земляки. Цей фактор лише сприяв дружбі. Але справжня дружба, спорідненість доль були завдяки духовній близькості.

Спочатку двох титанів — Тараса Шевченка й Семена Гулака-Артемовського. Вони познайомилися і потоваришували ще молодими, і справжню чоловічу дружбу пронесли через усе життя.

Семенова муза гідно поціновувалася Шевченком, який високо підносив пісенне мистецтво. А земляк, як відомо, досяг у цьому світових вершин, бо співав оперні партії в Європі. І став визначним аристом Росії, більше двадцяти літ виступаючи в провідних оперних партіях на сценах імператорських театрів. Тарас Шевченко був не лише палким прихильником великого таланту земляка з Городища, а й вірним, першим другом. Семен Гулак-Артемовський відповідав взаємністю, високо цінуючи поетичний геній Шевченка, рівному якого в ті часи не було в Росії. Шевченкова муза стала тою силою, що допомагала й Семену Гулаку-Артемовському залишатися українцем. Зрештою, не без впливу земляка створив він і першу українську оперу — свою перлину «Запорожець за Дунаєм».

Зворушливими залишаються листи між двома геніями, коли Тарас Шевченко перебував на засланні… Семен Гулак-Артемовський був одним з небагатьох колишніх друзів, хто не відвернувся від поета, і допомагав йому і добрим, лагідним словом, і матеріально. За все добро, що іскрилось від Семена Гулака-Артемовського, зворушений Тарас Шевченко називав свого побратима найточнішими словами «брате-друже мій єдиний, Семене…»

Але до Тараса Шевченка завжди тягся і ще один витязь української культури — Петро Гулак-Артемовський. На двадцять чотири роки старший, також його близький земляк із Городища.

На жаль, не має жодних даних, що вони зустрічалися, листувалися. Більше всього, цього насправді не було.

Але обидва добре зналися заочно. Шевченко, наприклад, визнавав і цінив поетичний дар Петра Гулака-Артемовського, його внесок у розвиток красного письменства. Не має сумніву, що він прочитав усі друковані твори літератора і вченого з Харкова. Бо хіба міг не захопитися байкою «Пан та собака», в якій співзвучні мотиви з його творчістю? Засудження кріпацтва, панського свавілля, несправедливості, співчуття пригнобленим…

До нас дійшла оцінка Шевченка деяких творів П.Гулака-Артемовського, зокрема балад, які він назвав «геніальною пародією». Тобто блискучим, талановитим переспівом відомих сюжетів представників зарубіжної літератури.

Зі свого боку старий Петро Гулак-Артемовський Шевченка щиро поважав, любив і захоплювався його «Кобзарем».

Про це свідчить інший харківський письменник Григорій Квітка-Основ’яненко. Який у листі до Шевченка передавав  йому від свого приятеля Петра Гулака-Артемовського найщиріші вітання і найкращі побажання.

Квітка-Основ’яненко твердив, що Гулак-Артемовський читає і перечитує твори  Шевченкові не без сліз — так вони його розчулюють.

Безперечно, у тодішні часи, коли Україна була Малоросією, геніальна творчість Шевченка стала своєрідним вибухом у нашій культурі, яка ледь-ледь жевріла… І все почалося з Шевченка, з його появою, коли українська культура, починаючи з нього, за кілька десятиліть досягла світових вершин.

Пам’ятаючи про любов Петра Гулака-Артемовського до Шевченка і його безсмертної творчості, у 70-х роках ХІХ століття друзі байкаря підготували збірник його творів, з любов’ю (і недаремно) назвали його «Кобзарем П.Гулака-Артемовського».

Ще один представник Гулаківського роду увічнив своє ім’я з ШевченковимЯків Гулак-Артемовський. Онук Петра Петровича, він уславився тим, що був одним з доглядачів могили Т.Г.Шевченка у Каневі. Саме Якову Гулаку-Артемовському завдячуємо сучасному вигляду Шевченкової гори, яка з часу поховання  була не заліснена, без сходів, а тому розмивалася водами і руйнувалася.

Яків Гулак-Артемовський на початку ХХ століття став одним з ініціаторів порятунку Шевченкової могили. Саме під його керівництвом було зібрано кошти та проведено необхідні роботи з заліснення території.

Яків Гулак-Артемовський також започаткував створення на Шевченковій горі поетової світлиці — фактично першого музею українського генія. Для цього було добудовано хату сторожа, а також прокладені перші, дерев’яні східці до могили. Сама ж могила була вимощена травою-дерном…

На добре слово заслуговує і ще один представник роду Гулаків-АртемовськихАндрій Залєський, правнук композитора по сестрі Анні.

Андрій Петрович був талановитим літератором і педагогом, одним із перших академіків Української Академії наук. Він учителював у першій українській гімназії в Києві, яка після 1917 року була названа трудовою школою.

У школі жив дух Шевченка і все навчання, зокрема гуманітарного напрямку, нерозривно пов’язувалося із творчістю Великого Кобзаря. Палким шанувальником якого, і поширювачем, був викладач Андрій Залєський, наш земляк. Доля якого маловідома.

На прикладі життя представників кількох поколінь славетного роду Гулаків-Артемовських прослідковуємо їхній духовний зв’язок з поетичним генієм Тараса Шевченка, із його страдницьким, але великим життям. По-іншому й не могло бути. Адже добро завжди до добра тягнеться. Так і з Гулаками-Артемовськими: вони, самі творці нашої культури, робили все, аби творчість Шевченка відкривалася новими барвами. Щоб на безсмертних ідеях, на творчому генії Кобзаря виховувалися нові й нові покоління українців.

Опубліковано у Маловідоме, Шевченко. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь