Микола Артеменко

 

На перший погляд, життя Миколи Михайловича Артеменка легко вписується у його час.

Фронтовик. Після війни закінчив технікум. 1950 року став членом комуністичної партії Радянського Союзу (тоді ще називалася ВКП(б)). Закінчив сільськогосподарський інститут. Агроном колгоспу. Голова колгоспу. Начальник районного управління сільського господарства. Захистив кандидатську дисертацію. Директор Мліївської станції садівництва. Захистив докторську дисертацію. Генеральний директор НВО «Сад» і водночас директор Мліївського науково-дослідного інституту садівництва. 1990-го року обраний дійсним членом Академії аграрних наук України.

А ще він, як і мільйони його ровесників, перебував на тимчасово окупованій нацистами території – в рідному місті Городищі, та двічі врятовувався від вивезення на примусові роботи до Німеччини…

18-літнім Миколу Артеменка мобілізували в Червону Армію, і в складі Першого Білоруського фронту бійцем-мінометником він пройшов з боями сотні кілометрів ратних доріг… Аж поки у березні 1945-го дістав тяжке поранення та став інвалідом. Через те за кілька місяців «списаний» з військової служби й повернувся додому на милицях… Це також звичайні рядки з біографій його сучасників. Вписується в неї й нестримна жага Миколи Артеменка до знань. Бо дуже хотів вирватися із бідності, в якій жила селянська родина його батьків-трударів. Коли часто й поїсти не було чого, окрім чорного хліба… Розвинутий не по літах, юнак добре розумів, що шлях до достатку веде через освіту, яка дасть хорошу роботу. Тож треба наполегливо вчитися, і він на милицях приходив у місцевий технікум, не зважав на глузування «дотепників-учнів», які охрестили його зневажливим прізвиськом «каліка». Це величезне бажання оволодівати знаннями Микола Артеменко проніс через усе своє життя! Хоч його поколінню довелося надолужувати забрані війною роки. Той, хто її пережив, добре усвідомлював ціну життя й поспішав жити!.. Як правило, рано одружуючись, і встигаючи потім скрізь – і дітей ростити, і в роботі, і в освіті. Здобуваючи омріяну професію, опановуючи науку, зазвичай, самотужки, скориставшись так званою заочною формою навчання. Миколі Артеменку Бог за всі його страждання, за пережите воєнне лихоліття подарував те, чого бажає кожен  парубок – послав кохання щирої, доброї, найвродливішої, найкращої дівчини Галини, з якою доля звела у технікумі. Вони побралися в дуже важкому сорок сьомому році. Але відтоді йому враз стало легко й хороше! Бо щаслива людина миттєво переборює будь-які труднощі! І в випадку з Миколою Артеменко саме так і було!..

А тепер не про відоме, а про те, що майже завжди залишається «за кадром» багатьох публікацій про М.М.Артеменка. Як свідчать архівні документи, передані в музей дружиною Г.О.Артеменко, Микола Артеменко уже з молодих років ставав просто незамінною людиною!.. Наприклад, ким він тільки не обирався у громадському житті. Був секретарем первинної комсомольської організації, членом РК ЛКСМУ, членом РК КПУ, членом бюро РК КПУ, неодноразово обирався депутатом Городищенської, Шполянської, Корсунь-Шевченківської районних рад, Черкаської обласної ради. У 1990 році був обраний депутатом  Верховної Ради України. Член координаційно-методичної ради ВНДІ садівництва, член секції відділення біології АН України, голова ради НПС і міжвідомчої ради по садівництву Черкаської області, член президії обласного товариства охорони природи, голова районного комітету польсько-радянської дружби, член центрального правління Українського товариства дружби і культурних зв’язків з-за кордонними країнами…

За сценарієм М.М.Артеменка та його участю були підготовлені документальні науково-популярні кінофільми про НВО «Сад». За його ініціативи і експозиційно-тематичному плану створено музей «Симиренків дім науки».

Під керівництвом і з безпосередньою допомогою М.М.Артеменка підготовлено сімнадцять кандидатів сільськогосподарських і біологічних наук.

Друкувався в журналах: «Вісник науки», «Садоводство», «Садівництво», «Хлібороб України», «Дім. Сад. Город», «Экономика сельського хозяйства», «Вісник с.г. науки», «Наука і суспільство».

Часто виступав з доповідями, лекціями, бесідами перед різними аудиторіями: ученими, депутатами, студентами, спеціалістами, учнями, працівниками сільського господарства, садоводами-любителями.

У 1983 році, 18-го травня, виступав на нараді академіків ВАСХНІЛ у Москві з доповіддю. У 1990 році, 30 червня, виступав на І конгресі Міжнародної асоціації україністів на тему «Краще трішки конкретної справи, ніж багато найкращих слів».

М.М.Артеменко залишив багату наукову спадщину, що налічує понад 150 праць. Зокрема написані одноосібно та у співавторстві 15 книг і довідників, 17 брошур.

Результати його досліджень широко впроваджувались практиками і науковцями України та за рубежем. Ним особисто і в співавторстві розроблено вісім винаходів і п’ятдесят  рацпропозицій.

Багатьом відоме історичне поняття «Симиренків капіталізм». І можна впевнено говорити про «Комунізм Артеменка» у Млієві.

Прийшовши директором у Мліївську НДС, М.М.Артеменко, насамперед, приступив до створення для її працівників найкращих умов життя, праці і відпочинку. З бажанням якнайповніше згладити важке селянське життя. При ньому будувалися нові будинки, затишні квартири. Були зведені дошкільна установа на 140 місць, нове приміщення сільськогосподарського технікуму з гуртожитками, середня школа на 360 учнів з великим спортзалом, басейном, комп’ютерним класом. Збудовані медамбулаторія з профіклаторієм, холодильник, ремонтні майстерні, гаражі, пральня, комунальне підприємство, лазня, підведені централізоване опалення, газ, каналізація, будувались дороги та інше. У ще з часів Симиренків дендропарку розмістилась чудова зона відпочинку з великим ставковим господарством, пляжем, літньою естрадою, різними видами масових розваг, спортивним комплексом, чудовими будиночками – літніми таборами для праці і відпочинку учнів Черкащини, Києва.

Особливу увагу директор надавав впровадженню матеріальних і моральних стимулів для працівників станції, наукового персоналу, працівників об’єднання і системи, викладачів та учнів.

У 1980 році впроваджено звання «Ветеран станції», «Заслужений працівник станції», «Почесний працівник станції». Розроблені конкретні положення для одержання цих звань. Ці форми морального і матеріального стимулювання сприяли значному росту продуктивності праці, закріпленню кадрів, підвищенню відповідальності кожного за кінцевий результат діяльності всього колективу.

Центральна дільниця станції, її дендропарк і меморіальний комплекс були затверджені заповідником і оголошені об’єктом туризму. Щорічно Мліїв відвідували тисячі колгоспних і радгоспних садівників, студентів, спеціалістів, учнів, садівників-любителів України й інших республік тодішнього Союзу. Частими гостями і спеціалізованими делегаціями приїздили туристи з Польщі, Болгарії, Угорщини, НДР, Чехословаччини, Югославії, Франції, Канади, ФРН, Фінляндії, Китаю, Японії. Для жителів станції працювали будинок культури, філіал музичного училища, дві бібліотеки. Широко практикувалися науково-практичні конференції, відзначалися ювілеї, присвячені Л.П.Симиренку, було засновано всеукраїнське і міжнародне свято «Садок вишневий коло хати», відбувалися зустрічі з відомими артистами, вченими, космонавтами тощо.

У 1980 році М.М.Артеменку присвоєно почесне звання «Заслужений агроном України». У 1982 році він став першим лауреатом премії Академії наук України імені Л.П.Симиренка. У 1987 році Миколі Артеменку присуджену найвищу, Державну премію України імені Т.Г.Шевченка в галузі науки і техніки.

Ставлячи крапку після всього сказаного, зауважу, що Микола Артеменко міг би й не потрапити… до Млієва! Адже у 1966-ому, у щойно відновленому Городищенському районі йому запропонували високу посаду другого секретаря райкому партії!.. Але він коректно відмовився.   Хоч від подібних пропозицій ніхто не відмовлявся!

Напевне, у найкращому розумінні проявилися лідерські амбіції Артеменка. Який вирішив, що краще бути повноцінним керівником малоперспективної дослідної станції, ніж керівником під ще одним керівником. Бо, м’яко кажучи, набагато престижнішого місця голови колгоспу йому ніхто навіть обіцяти не збирався! Чого не скажеш у випадку з правовірними комуністами.

Проте образ Артеменка ніколи не вписувався у компартійну буденність.

І ще один яскравий штрих про людяність та величезний авторитет М.М.Артеменка.

• Якось, – розповідає Галина Олександрівна Артеменко, – ми жартома підрахували, і вийшло, що Микола Артеменко «тамадував» на шістдесяти весіллях!.. На які нас запрошували наречені і їхні батьки, а ми на них були й щиро вітали молодят із такою важливою подією!..

І ще несподіваний ракус… Напевне, мало хто знає, що Микола Артеменко має причетність до великого городищенського роду Гулаків!..

Так! Його далекий предок Андрій був молодшим сином  Патрикія. Від старшого сина Патрикія Петра пішли Гулаки-Артемовські. А від прапрадіда Андрія  – багато родин Гулаків, Артеменків і т.д. Миколі Артеменку був відомий цей промовистий факт і він дуже пишався, що має справді козацьке походження!.. Адже всі Гулаки традиційно ведуть свій родовід з часів гетьмана Петра Дорошенка від його Генерального обозного Івана Гулака.

Великим, бурхливим, дуже насиченим подіями і добрими справами було життя Миколи Михайловича Артеменка!.. Шкода, що воно обірвалося у розквіті його фізичних і духовних сил, коли він планував стільки ще зробити для Млієва, для України!.. Для всього Світу, який  так любив!..

Нинішнім і наступним поколінням українців є з кого брати приклад і на кого рівнятися!

А розповідь про цю світлу постать завершу короткими поетичними рядками, які належать перу… Миколи Артеменка!

       І спочатку про те, як щемно відчувала його поетична творча душа осінній ліс:

                      Осика, ясен, граб і горобина,

                      Немов горять вже  полум’ями барв…

                      І всюди – диво!.. Ліс –  немов картина,

                      Яку художник старанно писав.

А тепер прочитайте його духовний заповіт:

                       Сійте добро. Добро й заврожаїться.

                       Надію й віру в горі не губіть…   

                       Любов нікого зроду не боїться,

                       Її життям ви щедро пронесіть!

На мою думку, це слова Справжньої Людини!..      

На фото: Голова Президії Верховної Ради України Валентина Шевченко в гостях у Миколи Артеменка.

Микола Артеменко із відомим поетом -піснярем Дмитром Луценком.