Родинний храм Гулаків-Артемовських

І жителі, і гості Городища проїзджаючи мостом через Вільшанку в напрямку Сміли не можуть не звернути увагу на блакитну каплицю, розкішний купол якої купається в сонячному промінні. Збудована вона в 2003 році за ініціативи благочинного протиієрея Іоана Жигала.
За свідченням старожилів міста Олександри Середи, Анатолія Журавля, Надії Очковської, Варвари Лисак, нащадків роду Гулаків-Артемовських Ольги Шляхової, Володимира Гулака, тут, на високому пагорбі, колись красувалася церква Покрови Пресвятої Богородиці.
Вона була збудована в 1742 році, і першим її священиком став Патрикій Гулак-Артемовський, запрошений із Черкас. Отець Патрикій започаткував священицьку династію Артемовських, він є прадідом композитора, співака, автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовского. Пізніше у Покровській церкві правитимуть службу Божу отці Петро, Степан, Василь — дід, батько, дядько Семена Степановича.
Працюючи в Черкаському архіві з Метричною книгою Покровської церкви натрапила на вельми цікавий запис: « Травень 1830 року. Учень, який закінчив курси семінарії, бере шлюб із дівчиною цієї єпархії повіту Черкаського містечка Городище Покровської церкви, померлого священика Стефана Артемовського дочкою Анною. Від роду йому — 25, нареченій — 15 років».
А потім з’явилися і підписи «…Приходський священик Покровської церкви Василь Залеський». Через кілька десятків років читаю запис, що приходським священиком цієї церкви вже є Яків Васильович Залеський.
Отже, у нашого композитора була ще й сестра Анна, яка вийшла заміж за священика Василя Залеського. Її чоловік і син поклали початок ще одній свяницькій династії, якій не судилося бути довгою… Жовтнева революція нещадно понищила долі багатьох порядних людей, а особливо священиків. У радянські часи «піп — це не людина». Чи не тому замовчувалося, що Семен Гулак-Артемовскиий зі священицької родини? Але в ті далекі часи якраз священики були світочами духовності. При кожній церкві діяла парафіяльна школа, де навчали дітей грамоти. І першим вчителем і грамоти, і співів майбутнього композитора був його батько, отець Стефан. При церкві також знаходилася хата, в якій жила сім’я священика. Семенові батьки ще мали 6о десятин землі на хуторі Піщаному, вели там господарство і домували тут у весняно-літній період. Постільки Семен народився взимку, то є підстави твердити, що сталося це в хаті священика, яка стояла поруч із Покровською церквою. Було біля неї і кладовище, на якому спочивала й священицька династія. Тож церкву Покрови Пресвятої Богородиці ми називаємо родинним храмом Гулаків–Артемовських, а місцину навколо неї їхнім гніздом…
Вилетів колись із того гнізда у світ широкий малий Семен непомітною сірою пташкою — соловейком. І судилося стати йому великим, знаним на весь світ співаком , композитором… І як далеко не кидала його доля від батьківського порогу, він його завжди пам’ятав. 29 липня 1857 року Тарас Шевченко, найперший друг Гулака-Артемовского, записав у своєму щоденнику, що бачив уві сні свого земляка з дружиною, «выходящего из церкви Покрова. На Сенной площади будто бы разведён парк, деревья ещё молодые, но огромные…»
Це підтверджує, що Семен завжди пам’ятав про свою малу батьківщину  та її святиню — Покровську церкву…
За свідченням сучасників, Гулаку-Артемовскому були притаманні такі чесноти, як добропорядність, почуття справедливості. Чи не тому, що він був сином священика, завжди пам’ятав батьківську науку і жив за Божими Заповідями?..
Останні роки свого життя композитор присвятив лікуванню тяжкохворих молитвою. Плати за це не брав, твердячи, що «дар, посланий Богом безкоштовно дарується, а не продається». Отже, земний шлях композитора починався молитвою і закінчилося Великою Молитвою про вічні людські цінності. Біблійна істина «Не шукайте скарбів на землі, а творіть їх на небі» має глибокий філософський зміст, про те, що все на землі тлінне, вічне лише духовне — безмежна любов до рідної неньки-України, її народу, звичаїв, традицій, чим пронизаний невмирущий «Запорожець за Дунаєм»…
Нагадаю, що і дядькові композитора, поету-байкарю Петру Гулаку-Артемовському простелила доля життя вдалині від родинного осідку. Та він і через роки зумів пронести солодкий спомин про рідне Городище, яке він у листі до своєї внучки Марії Яхненкової називав «незабвенним».
Похований байкар у Харкові, композитор — у Москві. Та дух  їхнього безсмертя витає саме тут, де відчинялися двері родинного храму — церкви Покрови Пресвятої Богородиці.
Закономірно, що якраз у нащадниці славетного роду Ольги Олексіївни Шляхової виникла ідея встановити на стіні каплиці пам’ятну дошку, яка б засвідчила, що саме на цьому місці стояла свята Покровська церква, поруйнована в часи комуністичного режиму. Комп’ютерну обробку давнього фотографічного зображення храму виконав директор музею Олександр Щепак, художнє оформлення місцевої художниці Анжели Тимоненко, меморіальну дошку, яку благословив отець Іоан, виготовив підприємець Андрій Марченко.
14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богодиці — улюбленого свята Гулаків-Артемовських і всіх городищан відбулося її відкриття…
А ще цей рік пам’ятний тим, що рівно 160 років тому Семен Степанович востаннє відвідав рідне місто.
«Там, за тихим за Дунаєм, на землі є Божий рай…», – писав композитор. Саме наше Городище мав на увазі він, я впевнена…