Академіки із Городищини

Виповнилося сто років із часу заснування Академії наук України. Ця подія сталася наприкінці 1918 року, в останні тижні правління гетьмана Павла Скоропадського.

Незважаючи на падіння його держави, Академія наук України продовжила своє життя і при наступних урядах незалежної  України. Мовчки погодилася з її заснуванням та існуванням і більшовицька влада, яка утвердилася на наших теринах після поразки національно-визвольної боротьби українського народу. Адже навіть дата народження найвищої наукової установи бутафорної Української держави у складі СРСР залишалася незмінною!.. Як завжди також наголошувалося, що  першим президентом Академії наук України було обрано видатного вченого Володимира Вернадського.

Все це засвідчило , що, попри віражі  історичної долі, створення Академії наук України було правильним кроком,  і стало важливою цеглинкою у розбудові нашої держави, одним з її вагомих символів, який не посміла знищити і тоталітарна комуністична влада.

Навпаки  – довкола Академії наук України згуртувалися кращі наукові сили, вона стимулювала розвиток талантів, на які завжди багата українська земля.

За час свого існування Академія наук України розрослася галузевими дочірніми академічними установами, які  й сьогодні продовжують велику наукову роботу, розвивають десятки напрямків світової науки. Немалий внесок у  яку внесли й українські вчені зі світовими іменами!..

Нам, городищанам, приємний той факт, що у  національній Академії наук України акумулювалися й кращі уми нашого квітучого краю, який сьогодні може гордитися і своїми академіками!

У цьому городищенському  науковому сузір’ї справжнім діамантом подвижництва та наукового подвигу сяє ім’я Академіка Миколи Михайловича Артеменка. Визначного вченого-помолога, великого послідовника геніального садівника Левка Симиренка. Який не лише відродив мліївську славу одного з європейських центрів садівництва, а й гідно продовжив та розвинув її у сімдесятих-вісімдесятих роках  ХХ сторіччя.

Директор Мліївського науково-дослідного інституту  помології, генеральний директор потужного науково-виробничого об’єднання «Сад», до складу якого  входили  десятки садових підрозділів у межах Черкащини й поза нею — це  не титули посад вченого, а його титанічна повсякденна робота!.. З мільйонними виробничими оборотами у карбованцях, що зміцнювало економіку Городищини, розвивало помологічну науку, як мовиться, і вглиб, і вшир!..

Десятки й десятки нових сортів яблунь, груш, слив, черешень, вишень, персиків, абрикос, горіхів, кущових рослин, декоративних, городніх — це лише частина науково-виробничої продукції Мліївського садового  гіганту того періоду!.. Адже мрія Миколи Артеменка була актуальна і конкректна –  поставити садівничу науку на службу людям, тобто перевести  її у практичну площину!..  Аби перетворити рідну Україну у справжній квітучий сад!.. І це йому  значною  мірою  вдалося!..  Бо з мліївських прищеп було насаджено сотні і сотні врожайних садів по всій Україні! І далеко за її межами!..  Навіть у Зоряному містечку радянських космонавтів!..

Час підтверджує істину, що незамінні люди таки є!..  Для Городищини і всієї України,  цією людиною — патріотом , керівником, лідером-будівничим був Микола Артеменко –  доктор економічних наук, професор, дійсний член Академії аграрних  наук  України — складової частки НАНУ.

Крім величезних наукових заслуг, Микола Артеменко став ще й одним  із   фундаторів  Української держави, народним депутатом  України першого скликання, що проголосило її незалежність 24 серпня 1991 року. Микола Артеменко  недожив до вікопомної дати рівно 85 днів. Вічна йому пам’ять і вічна вдячність нащадків за велику справу, якій віддав своє світле життя…

Знає та шанує науковий світ й інших  городищан, видатних науковців країни. Серед них Віталій Покась, фахівець у галузі природничо-географічної освіти, професор, почесний академік АН ВШ України.

Іван Хоменко – доктор сільськогосподарських наук. Заслужений діяч науки і  техніки, директор Городищенського коледжу Уманського державного аграрного університету.

Леонід Хамаза – доктор технічних наук, провідний науковий співробітник інституту проблем міцності ім. Г.С.Писаренка.

Василь Шевченко – фітопатолог, доктор сільськогосподарських наук.

Іван Гаркуша – вчений –грунтознавець, академік Академії наук Білорусі.

І цей почесний список можна продовжити…

На завершення хочу сказати й те, що вітчизняна наука своїм корінням сягає не лише у столітню межу від моменту заснування Академії наук України!.. А значно, значно глибше!.. І не заперечним є те, що серед зіркових академіків-городищан минулого по-праву можемо вважати й Семена та Петра Гулаків-Артемовських!..

Адже перший — видатний композитор і співак, на сучасні визнання — справжній Академік мистецтва, творець, що залишив по собі перлину вітчизняної музики, неперевершену оперу «Запорожець за Дунаєм»!…

А Петро Гулак-Артемовський, окрім того, що став зачинателем української байки і класиком  нашої літератури, насправді мав глибокі академічні знання!… Бо, крім того, що став професором Харківського університету, багатолітнім деканом історико-філологічного факультетуту і навіть ректором цього навчального закладу, залишив чимало наукових розробок, присвячених вітчизняній літературі. Тобто, був вченим-філологом, літературознавцем та мистецтвознавцем!.. На ті ж нинішні  мірки — Академіком гуманітарних наук.

Ось такий науковий український слід талановитого Городищенського краю!.. Яким маємо пишатися і вірити у те, що він обов’язково продовжиться новими академіками з міста над тихоплинною Вільшанкою!..