Трагічний Кукольник

 

У вересні минуло 210 років з дня народження Нестора Кукольника.

Найкраще писали про поета, письменника, громадського діяча Нестора Кукольника в радянські часи: літературна творчість його малоцікава як і будь-якого не талановитого автора; крім того, цей пан – один із тодішніх ідеологів тодішнього російського царизму, ця «ідеологія» вписувалася у три слова-постулати: самодержавство, православ’я, народність. Тобто, до всіх інших гріхів – ще й мракобіс-реакціонер.

Радянські люди, безперечно, вірили на 120% всьому сказаному  й написаному пером прогресивних радянських критиків, докторів і кандидатів усіх наук. Втім, іншого тоді вони й не могли,  бо іншого не було. Хоч, може, одному з тисяч читачів, і закрадалася «крамола»: як це? Судити про вірші, романи й повісті, навіть їх не бачивши, й не прочитавши?!..

Але й таким недовірливим, які самі хотіли «помацати», легко закривали рот цитатою найвеликішого з усіх критиків самого Віссаріона Бєлінського. Який про творчість Нестора Кукольника сказав приблизно таке:  вона (творчість) надто талановита, щоб бути примітивною. Але й не настільки талановита, щоб стати великою літературою. Тобто такою, що потрібна людям. Бо її читають.

Однак ця розповідь – зовсім не про літературні заслуги, чи не заслуги Нестора Кукольника. А про те, що ця непересічна й дуже талановита людина все-таки заслуговує й на добре про нього слово. І його життя та діяння – не лише чорні радянські фарби. Бо немало в ньому було й світлого.

Це якщо бути об’єктивним. Разом з тим… Життя Кукольника – це яскравий приклад, один із тисяч-тисяч епізодів, як людина з українським корінням до останку присвятила себе службі новій батьківщині і чужому світові, що став їй рідним. Можна це засуджувати. Можна й не засуджувати. У дев’ятнадцятому столітті була Російська держава – Російська імперія. А Української не було. І батько Нестора, Василь Кукольник, українець-русин із Закарпаття, опиняється в Санкт-Петербурзі, де служить «царю й отечеству», й, завдяки своїй освіченості, зближується з імператором Олександром І. І настільки, що імператор стає хрещеним батьком народженого сина Нестора… А потім… Коли в Ніжині, що на Чернігівщині, було відкрито гімназію вищих наук князя Олександра Безбородька (ще одного знаного українця на російській службі),  то першим її директором попросили відомого вченого-педагога Василя Кукольника. Який і переїхав із столиці у провінційне містечко, де його син Нестор також пішов у гімназію учнем, і навчався в одному класі  з Миколою Гоголем та Євгеном Гребінкою.

Відомо, що Ніжинська гімназія тих часів прирівнювалася до університету і за підбором наукових дисциплін, й за рівнем їх викладання.

І серед найкращих її учнів був Нестор Кукольник. Але не через те, що його тато  директор.  А тому, що хлопець мав хист до наук, особливо гуманітарних, крім того, опанував кілька мов. Нестор Кукольник справді був серед найкращих, можливо, саме через це його іронічно звали «Возвишеним». Саме цим російським словом, адже і навчання, і його зміст, і, якщо хочете, й дух, був усеціло російським.

Саме й тому природний українець Микола Гоголь пішов у російську літературу, а не в українську. Саме так вчинив і Нестор Кукольник.  І ці дві яскраві особистості, як і тисячі  подібних, і не завжди яскравих – тоді і пізніше,  й, навіть, уже в наш час, своєю долею і способом життя цементували, цементують, і будуть ще , на жаль, цементувати об’єктивну, хоч і примітивну думку на користь відомій  реакційно-провокаційній тезі про «дві народності в одному народові»… Але це так, до слова.

Бо, наприклад, Євген Гребінка став українським письменником. Тобто віддав свій талант бездержавній,  поневоленій  нації. Як і Тарас Шевченко.  Хоч це було не лише «не престижно», без жодного матеріального благополуччя, а й небезпечно.

Серед тих, хто зробив «розумний» вибір на користь чужого народу, і чужої літератури, був і Нестор Кукольник.

Який, після повернення в столицю, у 30-40 роках став дуже популярним письменником, поетом, драматургом, і автором численних романсів…

Його читав увесь освічений Петербург, перечитував, зачитував!..  Рівень письменницької слави Кукольника відповідали й його гонорари за книги, за публікації в газетах і журналах…

Щоб поставити, нарешті, крапку на Кукольнику  –  письменнику…  Скажемо те, що його популярність була лише тому… Що,  на той час… І читати не було кого!… Але… Як тільки з’явилися справді талановиті поетичні і прозові твори (Некрасов, Фет, Тургєнєв, Салтиков-Щедрін, Курочкін і т. д.). То про Нестора Кукольника всі забули!… Принаймні, повне видання його творів ніхто й не помітив.  Але то буде пізніше.

А в тридцятих-сорокових – Нестор Кукольник супер-літератор  Петербурга!. З ним дружить пів столиці!.. Серед  товаришів, добрих знайомих – письменники, поети, художники, чиновники, міністри, духовні особи…

Нарешті, увага: два найближчі його приятелі – Великий Глінка і Великий Брюлов!..

Багатий, освічений, знавець музики, літератури, мистецтва, сам непоганий співак і музикант, дотепний співрозмовник Нестор Кукольник справді був яскравою особистістю, що притягувала до себе багатьох!..

Маючи статки, Нестор Кукольник приймає в себе дома гостей, друзів, знайомих…  Зрештою, він відкриває літературний клуб, салон, п’ятниці…

Назвіть ті щотижневі зустрічі-посиденьки  як  завгодно!..  Так, там була і гра в карти, були майже пиятики… Але більше було дискусій, суперечок на різні теми… Насамперед мистецькі, літературні… Ні, вільнодумства, політики, злободенних тем не допускалось…  Тому багато хто, побувавши у Н.Кукольника, й розчаровувався. Але погодьтеся – обговорювати літературний процес, читати свої твори, слухати музику, спів артистів – то зовсім непогано!..

Тож і не дивно, а навпаки  – закономірно, що у салон Нестора Кукольника художник Карл Брюлов незабаром привів свого кращого учня  – молодого Тараса Шевченка. Тарас, щоправда, не став ні шанувальником літератора Нестора Кукольника, ні його постійним гостем.   Так само і Нестор Кукольник зовсім не був у захоленні поетичною творчістю Шевченка. Навпаки – він вважав її небезпечною і згубною для тогочасного суспільства. А першу книгу поета, його безсмертного «Кобзаря» зустрів відверто вороже… Але… Без коментарів…

Однак… До Кукольника, ще один його друг – Михайло Глінка, – якогось вечора привів і свого талановитого учня, також  молодого українця, який тільки-но прибув у Петербург – Семена Гулака-Артемовського…

Саме так – нашого земляка-городищенця, майбутнього великого співака й композитора…

Загальновідомо, що якраз  в салоні Н.Кукольника восени 1838 року вперше зустрінуться два наші генії – слова і музики – Тарас Шевченко та Семен Гулак-Артемовський. Щоб міцно заприятелювати, і свою братерську дружбу пронести через десятиліття – аж до смерті Великого Кобзаря…

Але тої зими 1838-1839 рр. саме нашому Семену Нестор Кукольник стане близькою людиною, якій він буде щиро вдячний все життя… Адже мало хто про це відає… Але саме Нестор Васильович Кукольник, який блискуче знав французьку й італійську мови, став їх навчати Семена Гулака-Артемовського на прохання Михайла Івановича Глінки.  Бо маестро Глінка замислив відправити свого учня Семена у Європу, зокрема, в Італію… Де той мав опанувати передове пісенне мистецтво. Першість якого, як, до речі, й зараз, визнає увесь мистецький світ…

Окрім мов, Нестор Кукольник також навчав С.Гулака-Артемовського й добрих манер… Бо Семен, ніде правди діти, був на той час звичайним селюком…

Але вже за якихось п’ять років став великим співаком і артистом, світською людиною з вишуканими манерами поведінки…

Чому завдячував і тактовному, терплячому педагогічному хисту Нестора Васильовича Кукольника…

Закінчимо розповідь надто сумним … І дуже шкода, що подібне трапилось саме з Н.В.Кукольником, який,  переїхавши із Петербурга у Таганрог, проживав у ньому до останніх днів. Місто в ті часи було майже українським, але в роки радянської влади Росія адміністративно приєднала його до своєї території.

Тепер це велике місто, яке сусідить з нашим Донбасом, відоме, окрім Антона Чехова, ще й тим, що в ньому також жив і помер славетний українець – багаторазовий чемпіон світу з вільної боротьби Іван Піддубний, родом  із чорнобаївської  Красенівки, що на нашій Черкащині. Але на його могилі написано зовсім не це. А… Щось на зразок «Здесь покоиться витязь земли русской…» чи «русский витязь»

Проте Нестору  Кукольнику не поталанило й такого. Бо його могилу у Таганрозі на початку 30-х років ХХ століття було розкопано, а тіло (кістки) викинуто з домовини в бур’ян. І де потім, після багатьох місяців валяння, воно вдруге захоронене , точніше,  закопане – невідомо.

Це святотатство місцеві комуністи вчинили не випадково. А мстячи Нестору Кукольнику за його, кажучи сучасною мовою, життєву позицію, а їхньою – за те, що був запопадливим прислужником царського режиму і ворогом усякого революційного прогресу…

Прикро, але люди, які  не воюють із могилами й мертвими (таких, на щастя абсолютна більшість), не можуть принести й покласти на могилу Н.Кукольника квіти…

Щоб засвідчити йому вдячність за те, що в тій, чи іншій мірі, але він підтримав колись і С.Гулака-Артемовського,  і Т.Шевченка… Не кажучи про М.Гоголя, Є.Гребінку, К.Брюлова, М.Глінку… Та інші знакові постаті… Бо в салоні Н.Кукольника у Петербурзі піднімалися не лише бокали й славилась імператорська Росія… Там народжувалися й великі ідеї, й живописні полотна, чудові вірші, сюжети драматичних творів…

Не все так просто. Як думали ті, хто плюндрував могилу.

Втім… У них все було просто. І вони нічого не думали. Не було чим.

Не було ні розуму, ні  виховання.