Володимир Беклемішев

 

В цей пам’ятний день,  перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі, хочеться пригадати призабуте дороге ім’я Володимира Беклемішева, яке  належить до тих, про які сучасні українці, напевне, й не чули. А якщо хтось щось знає, то дуже вузьке коло  людей,  пов’язаних із скульптурним мистецтвом.

А, між тим, Володимир Беклемішев – автор першого у світі скульптурного пам’ятника Тарасу Шевченку. А якщо точніше – то відразу двох!.. 1898 і 1899 років.

Одна скульптура була навіть установлена! Що теж уперше – у місті Харкові в саду садиби українського  мільйонера Олексія Алчевського. На прохання якого і його дружини Христини (великих українських патріотів!..) пам’ятник Тарасу Шевченку було й виготовлено.

Уже цей факт і все, що за ним, засвідчує тісний зв’язок Беклемішева з Україною. Проте все набагато простіше, і розпочинається тим , що українська земля була його Батьківщиною. Адже Володимир Беклемішев, родові коріння якого ведуть до Росії, народився на Катеринославщині, (нині в адміністративних межах Запорізької області), 15 серпня 1861 року. Його дитинство та юність (до 17 літ!) нерозривні з Харковом, де він навчався у 2-й гімназії (1873-1878 рр.) і одночасно в малювальній школі Марії Раєвської-Іванової. Бо  саме тоді хлопець по-справжньому захопився і живописом, чому сприяв гімназійний викладач малювання художник Дмитро Безпечний, та ще одне навчання – в студії українського живописця-пейзажиста Єгора Швейдера.

Харківський період важливий ще й тим, що звідси юнак поніс у світи свою любов до України. Адже місто на той час було одним із центрів української культури. Бо Слобожанщина, край довколо нього, був населений українцями й український за духом.

У 1878 році Володимир Беклемішев їде в Петербург і майже десятиліття навчається в Академії мистецтв. Як кращий студент, освіту продовжив в Італії. А, повернувшись у столицю Російської імперії, був викладачем Академії, яку нещодавно закінчив, та, отримавши звання академіка, став її професором. Тут і пропрацював майже все своє життя (1894-1918 рр., а помер на початку 1920-ого), а ще у 1900-1902 та 1906-1911 роках був і ректором цього закладу. Тож про Володимира Беклемішева у першу чергу слід говорити як про видатного педагога, який дав путівку у творчість сотням скульпторів, серед яких були й дуже відомі майстри.

Прикметно і те, що його школу, його учнями були й знані українські митці, насамперед Матвій Манізер, автор величних пам’ятників Тарасу Шевченку у Харкові і Каневі, та Калень Терещенко, наш земляк із Звенигородщини (Черкащина).

Який уславився добрим десятком пам’ятників Шевченку, зокрема, й тим, що із 1923 по 1939 рік один із них стояв на його могилі в Каневі. А сьогодні, до слова, у Городищі, де на місцевому цукрозаводі було відлито більшість Терещенкових монументів, прикрашають місто дві оригінальні скульптури великого поета Тараса Шевченка авторства також незаслужено забутого майстра.

Але саме Володимир Беклемішев, як уже згадувалося, уперше серед митців-скульпторів звернувся до образу Тараса Шевченка. І це не випадково. Адже, окрім синівської любові до генія українського народу, навчався у тому ж закладі, що й молодий художник Шевченко!..І в Академії ще знайшлися люди, які особисто знали Тараса Шевченка!.. Бо ж не пройшло і двадцяти років по його смерті. Яку Великий Українець, як відомо, за фатумом долі, також зустрів у Академії, де мав кімнату-майстерню й жив останні роки.

Отже, коридори, класи Академії «дихали» Шевченком, і Беклемішев ніби ходив його слідами… Йому вчувалися кроки… І навіть голос українського Пророка!..Тож із Шевченком у серці прожив усе своє творче життя. Бо став ще й організатором виставки художніх творів Т.Шевченка в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв (1911р.), членом товариства ім. Т.Шевченка (допомога нужденним митцям, уродженцям Південної Росії), членом журі та учасником конкурсу на проект пам’ятника Тарасу Шевченку для Києва (1909 і 1913 роки). Але царський уряд так і не дозволив, щоб пам’ятник Поету постав у столиці України.

І ще один життєвий факт про Володимира Беклемішева. Що також навіки «прописує» його з рідною землею!..

Адже сестра Беклемішева, дружина харківського міщанина Георгія Тихоцького, була матір’ю Ольги Георгіївни Тихоцької, дружини відомого лікаря-академіка, світоча української медичної науки Олександра Богомольця. Чиє ім’я сьогодні носить Київський медичний університет.

А друга небога, Софія Георгіївна, вийшла заміж за Вадима Богомольця, кузена Олександра Богомольця.

І нині суща, знана українська лікарка та політична діячка Ольга Богомолець – двоюрідна праправнучка Володимира Беклемішева.

Ось така світла Людина – митець, педагог, патріот. Людина, наскрізь пройнята любов’ю до рідної України, сто років відходу якої на небеса минуло в січні цього року.

Вічна пам’ять Володимиру Беклемішеву, і щира вдячність наша за те, що першим увічнив образ Тараса Шевченка у скульптурі, за   все, що зробив для любої Вітчизни та її народу.