Слід сказати, що трагічна смерть геніального вченого-помолога Левка Симиренка і до сьогодні залишається загадкою, бо не розкрито мотивів замаху, не названо замовників і виконавців злочину.
Хоч до нас дійшли майже документальні свідчення наймолодшої доньки Левка Платоновича Симиренка Софії про той трагічний вечір 5 січня 1920 року. Не зважаючи, що їй тоді було лише чотири з половиною років, вона добре запам’ятала ті події. Тим паче, що мама, цивільна дружина Л.Симиренка, Софія Хорішман, опісля опитала всіх присутніх у будинку осіб, які написали пояснення, що чули-бачили, що передувало фатальному епізоду. Коли вчений на кухні, погасивши каганець, підійшов до вікна, щоб роздивитися, хто у дворі гука-стука й нібито вимагає липового меду до куті на свят-вечір… І в цю мить пролунав постріл…
Левка Симиренка було смертельно поранено. Бо, попри те, що дружина Софія Миронівна не розгубилася… Зуміла витягти з плеча кулю (що й по нині зберігається у нащадків Симиренка в Харкові), викликала лікаря, врятувати Левка Симиренка не вдалося. Він буквально стік кров’ю, та за кілька годин, вранці, шостого січня, помер…
Пройняті жахіттям картини останніх хвилин життя Левка Симиренка, описані у чудовій книзі уродженця Городища, талановитого науковця і письменника, тепер сущого харків’янина Юрія Ковтуна з промовистою назвою «Сузір’я Симиренків». Що в ній автор гідно продовжив творчі традиції, напевне, найглибшого дослідника життя, трудової й наукової діяльності Левка Платоновича Симиренка Петра Вольвача. Який свою любов до Симиренків дарує людям ось уже більше п’ятдесяти літ! А ще у славетній кагорті симиренкознавців нині завідуюча Мліївським музеєм родини Симиренків Наталія Круподеря, яка є хранителькою їхнього Оберега майже сорок років(!), черкаський пошуковець-краєзнавець Юрій Мариновський. І, звичайно, ініціатор, організатор музею Симиренків, завжди живий для всіх, хто його знав і шанував, також учений-помолог, академік Академії аграрних наук, генеральний директор Мліївського науково-виробничого об’єднання «Сад», народний депутат першого скликання, незабутній Микола Артеменко. Саме цим людям, скромним і не дуже відомим, Україна має завдячувати за Правду про Велику Родину.
І хай пробачить читач мій схвильований відступ. Але без нього не було б продовження шляху до Істини про Симиренків.
Безумовно, якщо говорити про радянську епоху, то смерть Левка Симиренка швидко знайшла своє пояснення: він загинув від руки бандита. Мовляв, Млієвом тоді шастали усякі голі отамани. Що тільки й промишляли розбоєм, грабунком, вбивствами чесних, порядних громадян. До яких, без сумніву, зарахували й Л.П.Симиренка. Всесвітньо відомого вченого-садівника, гордість української науки!..
І про бандита була свята правда. Бо лише нелюд може замахнутися на чиєсь життя. На генія! Тим паче… Що Симиренко ще й колишній революціонер-народоволець!.. Борець із проклятим самодержавством. Яке велика більшовицька партія, нарешті, повалила!
Як же… Сам вождь пролетаріату Володимир Ленін глибоко пошановує революціонерів! Навіть статтю про революційний рух в Імперії накатав. Де поділив його аж на три етапи!
Та що там казати! Старший брат Ілліча, Олександр, якого менший дуже любив, теж був народником , як і Левко Симиренко! Отже, й побратимом. За підготовку замаху на царя Олександра ІІІ, цей же цар Олександра Ульянова й повісив разом із його соратниками. Що, як вважають сучасні дослідники, й стало головною причиною походу Володимира Ульянова, майбутнього Леніна, у революціонери, аби помститися за брата.
І він це зробив сповна! Особливо вражає розстріл влітку 1918 року царської сім’ї, який не відбувався б без наказу вождя. Коли було вбито колишнього імператора Миколу Другого, його дружину Олександру Федорівну, їхніх доньок і хворого на невиліковну хворобу спадкоємця престолу царевича Олексія, хлопчака чотирнадцяти літ.
Щоправда, причини цього злодіяння були дуже поважні! Адже до міста, де під охороною більшовиків перебувала родина Романових, ось-ось могли ввірватися колчаківці!.. Щоб визволити бранців і тоді б вони, за версією Ілліча, очолили б «контрреволюцію»!..
Словом, такий був час, коли не вб’єш ти, то вб’ють тебе.
Той жорстокий, страшний час, який не має жодного виправдання з будь-чийого боку, не пощадив і Левка Симиренка. Хоч за радянських порядків про нього придумали не одну красиву легенду. На рівному місці, без жодних підтверджень.
Наведемо одну, від якої все й танцювало.
Мовляв, Левко Симиренко став дуже палким прихильником радянської влади!.. Що вкрай розізлило місцевих бандитів-куркулів, голівців, петлюрівців, буржуазію і всіх інших експлуататорів трудящого народу до такого рівня, що стали Левку Симиренку записки писати! З таким контрреволюційним змістом: «Припини допомагати більшовикам. Бо пошкодуєш!»
Безумовно, за цей міф її авторів навіть можна похвалити. Хоча б через те, що, ліплячи з Левка Симиренка комуніста, яким він не був і не міг бути, це, як мовиться, кашу не псувало. І в шістдесяті-вісімдесяті роки ХХ століття відкривалися навіть потужніші перспективи реабілітації чесного імені Левка Симиренка та пошанування за добрі справи, що їх зробив для свого народу. Раз він такий радянський, комуністичний чоловік!..
Але ж це була неправда!..
І вже в наш час згадані вище сумлінні дослідники життя, підприємницької і наукової діяльності Левка Симиренка в один голос твердять: так, його вбили бандити!.. Але… радянські!.. Бо навіщо було вбивцям вриватися в дім, але не грабувати! А забрати лише скривавлений одяг вченого!.. Чи не як доказ для тих, хто їх послав убити, і вони одягом могли довести, що наказ виконали?.. Бо тут, на Мліївщині-Городищині доказувати нічого не треба! Про вбивство і похорони Левка Симиренка за кілька днів дізналися тисячі людей.
Отже, замовники були далеко. Може, й у Харкові, а, може, і в Москві. Де вже міцно утвердилася комуністична влада.
І тут також є доречною думка Ю.Ковтуна, що нині стало відомо про пропозицію Л.П.Симиренку очолити наукову кафедру одного з вузів російської столиці, якій він відмовив.
Але не відмовив Українській академії наук, заснованій гетьманом П.Скоропадським, прийняти звання її академіка!
Далі – більше. У 1919 році, у Києві, де обоє проживали, при не зовсім з’ясованих обставинах, помирають молодші брати Левка Симиренка – Микола і Олексій.
Отже, цілком ймовірно, що всі троє Симиренків стали жертвами червоного терору, що протягом усієї війни більшовиків за владу в колишній Російській імперії вони його розпалювали,фізично знищуючи колишніх поміщиків, чиновників, дворян, священослужителів, офіцерів царської армії – тобто, представників «експлуататорських класів». До яких і Левко Симиренко був зарахований. Бо й для місцевих мліївських жителів він був лише поміщик, а все його розсадникове господарство – поміщицький маєток. А як розправлялися селяни зі своїми «кровопивцями» – добре відомо. Зрештою, не варто забувати й про відомий український менталітет – завжди заздрити на чиєсь багатство, проклинаючи його… І… самому мріяти стати багатим!..
Проте і ця теза, безумовно, не є однозначною. І не лише тому, що вона несправедлива до Левка Симиренка, який відбув вісім років сибірської каторги за те, щоб люди жили краще, щоб була соціальна справедливість.
Зрештою, всі Симиренки завжди дбали про свій народ. Згадаймо хоча б «Симиренків капіталізм», щедре меценатство на підтримку української культури, освіти…
Тим паче, що більшовицька тодішня верхівка теж була вихідцею з «експлуататорів».
Тому напрошується ще один висновок – знищення за національною ознакою.
Бо, насправді, Левко Симиренко поплатився за те, що був великим українцем. Свідомим українцем. А такі люди у майбутньому могли становити загрозу комуністичному режиму з його інтернаціоналістсько-русифікаторською політикою. Отже, користуючись смутою, що панувала, російські більшовики «зачищали» Україну від розумних людей, представників національної еліти. Бо саме тоді в Україні загинуло сотні відомих і менш відомих людей – і художник Мурашко, і композитор Леонтович, і Симиренки…
До речі, таке звірство в історії не нове… Наприклад, ще в стародавній Греції, у державі Спарта, завойовники-спартанці перетворили корінний люд на рабів-ілотів і щороку посеред підкорених вбивали найсміливіших, найкмітливіших, найсильніших… Доручаючи цю «справу» дуже молодими воїнам… Щоб, так би мовити, мати подвійну вигоду: і молодь навчити-обстріляти вбивати, і потенційних ворогів, що могли підняти, очолити повстання, позбутися. Адже, як казав Йосип Віссаріонович, є людина – є проблема, а нема людини – нема й проблем!..
Просто чудове комуністичне вчення!
А, повертаючись до Левка Симиренка, до «теорії» про його вбивство невідомими поганими бандитами… Може, хтось і «проковтнув» би цю неправду… Якби не доля його сина Володимира Симиренка. Також видатного вченого-помолога. Гідного продовжувача наукової справи батька. Якого у тридцяті роки двічі заарештовували і слідчі з незакінченою нижчою освітою мучили так, що він, професор кількох інститутів, знавець основних європейських мов, власноруч написав своє «зізнання» у шкідництві радянській владі… І оцю розправу здійснювали кати-бандити у військових мундирах у російському місті Курську. Де нашого великого мліївчанина й могили навіть не має!
То за що ж знищили і Володимира Львовича Симиренка?.. За те, що він із «колишніх»?.. Представник «панівного класу»?..
То був лише привід!.. А головна причина за те, що він – українець. Також свідомий і великий. Як і його батько Левко Симиренко. Отже, небезпечний для Російської радянської імперії.
Бачте, іноді, щоб збагнути «А», треба спочатку сказати «Бе»!.. Коли брехня, як її не відбілюй, залишається брехнею. Тобто, в обох убивствах криваві пики російського шовінізму. Що тотально вбиває українців і їхнє рідне, неповторне, національне…
Існує думка, що, заступаючи на варту охорони здоров’я, справжній лікар мріє вилікувати від хвороб усе людство!
Левко і Володимир Симиренки мріяли перетворити Україну в квітучий сад. Але де вони?..
І це не доля. А політика нищення України, українців і всього українського.
Уявімо собі, що було б з Україною, аби не знищили родину Симиренків, Старицьких, Косачів, тисяч і тисяч героїв, що полягли на полях визвольних змагань. Не вкоротили віку Шевченку, не вбили мільйони голодом!
В України відібрали найкращих, найхоробріших, найталановитіших, винищивши геноцидом генетичний код нації.
Уявімо також, що президентом України є Василь Симиренко. Який любив Вітчизну не лише до глибини своєї щирої душі. А й до глибини власної кишені.
Або Микола Терещенко чи його брат Федір. Теж великі українські підприємці і патріоти!
В усі часи, в усіх народів зайд, загарбників, завойовників, окупантів називали саме словом, що відповідало меті і змісту їхнього приходу на чужу землю.
Українці залишаються чи не єдиним унікальним етносом, що свого найлютішого ворога називали і продовжують називати братом. Захоплюючись, послуговуючись його мовою, культурою тощо.
Принаймні, дуже значне число національно кастрованих українців так чинять. Ця поведінка самогубця не пояснюється і не вкладається в голові.
Ні, є також думка, що українці, аби вижити, хитрували, лукавили, пристосовувалися, лишали в дурнях, обводили довкола пальця своїх недругів, і тихцем залишалися народом!..
Але саме тому, що в нас були і є гоголі та кочубеї, маємо сьогодні Крим і Донбас.
І завдяки Шевченку, Франку, Петлюрі, Бандері, Симиренкам та мільйонам справжніх патріотів маємо незалежну Україну!..
Нам залишається лише прокинутись від сплячки! Стати, нарешті, нацією. І збудувати справжню Українську державу із заможним життям людей.
А не морг для неї. Що чинимо зараз за проектом московського архітектора Путіна.
На cвітлинах: Вікно, в яке стріляли.
Кімната і вікно, біля якого смертельно поранено Левка Симиренка. Тепер тут експозиційна зала музею родини Симиренків.
Куля, що зупинила життя великого садівника на долоні його дочки Софії. Знімок Ю.Ковтуна, 2002 р.
З приводу екскурсій телефонуйте: 097 41 49 513