«Стоїть явір над водою»

 

 

Всим небайдужим до літератури і мистецтва відома незрадлива, зворушлива дружба генія слова Тараса Григоровича Шевченка та генія опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Познайомилися вони далекого 1838 року в Петербурзі. Відтоді стали нерозлучними друзями в радощах і бідах, у злета і падіннях…. Семен передавав звісточку для своєї старенької неньки в Городище з Петербургу через Тараса, коли той перебував в Україні, писав листи йому і підримував матеріально, коли той «служив» солдатом у Новопетрівському укріпленні й багато хто від нього відвернувся. Повернувшись із заслання, Тарас почувався в гостях у друга, «як у своїй рідній хаті», називав його рідним братом, подарував дружині Семена автопортрет з дарчим написом. Композитор віддячив поету-другу, присвятивши йому пісню у власній обробці «Стоїть явір над водою». Гулак-Артемовський сам виконав її 19 серпня 1858 року у виставі «Москаль-чарівник». Вона стала однією з найулюбленіших пісень поета…
У Городищенському районному музеї нашого видатного земляка є картина з однойменною назваю «Стоїть явір над водою», подарована її автором, художником Гергієм Васильовичем Терпиловським у день відкриття пам’ятника композитору, співаку і актору Семену Гулаку-Артемовському в Городищі 16 жовтня 1971році…
Тут доречно згадати про те, як вона була написана.
Георгій Терпиловський був талановитим художником, народився він 1902 року. В1922 році знаходився на стажуванні в Москві, знайомий був з Леніним, який, до слова, порадив йому написати картину «Арсенальці».
Пензлю митця належать також відомі полотна «Над убитим сількором», «Тарас Шевченко в Новопетровській фортеці», портрети С.С.Гулака-Артемовського (експонується в Городищенському музеї), Лесі Українки, Олександра Пушкіна, Миколи Щорса та інші.
Саме до нього звернувся організатор і засновник музею в Городищі, пердставник роду по брату композитора Павлу, невтомний ентузіаст, краєзнавець, патріот рідного краю Георгій Хомович Коваль з проханням написати картину про дружбу двох земляків — Гулака-Артемовського і Тараса Шевченка. До нас дійшло кілька листів Коваля до Терпиловського, окремі рядки з яких, мабуть, найкраще передають атмосферу творення полотна «Стоїть явір над водою». Ось вони, ці рядки:«…Я Вам говорив, що буду набридати і що від мене не відчепитесь. Отже нагадую…
Мені відомо, що Ви хворіли, даю скидку, хоч хворіти я Вам не дозволяв. Тож, не хворійте, будьте бодрі й здорові. А тим часом намалюйте картину…» Такі настирливі нотки відчуваємо в листі за13 лютого 1971 року. Але це лише пуп’яночки. Бо в листі за 2 червня того ж року, вже йдуть ягідки:«Я тоді Вам говорив, що набридатиму, от і набридаю, і буду набридати, поки картини не намалюєте. Писав Вам листи, Ви не відповідаєте. Напевне доведеться до Вас опівночі телефонувати. Від цього буде дві вигоди: пільговий тариф і Вам нагадування, бо спать не даватиму…»
Звісно, що після «погроз» позбавити сну, бідному художнику не залишалося нічого іншого, як негайно взятися за пензля і творити бажану картину… Заглибленому в творення вічного й нетлінного, йому було не до листування. Бо вже в наступному Коваль пропонував: «Хоч Ви і не відповідаєте на мої листи, але я змушений Вам писати…
Вношу пропозицію, щоб на цю дату (мається на увазі відкриття пам’ятника композитору в Городищі — О.О.) намалювали картину і з нею приїхали до нас.”
Хай читача не лякає і не дивує процитоване: Георгій Коваль мав добру душу і чуйне серце, а його «грубувата» настирливість була лише своєрідною «тактикою» й великим бажанням, щоб музей таки отримав картину відомого київського художника. Зі свого боку Терпиловський, безперечно, зовсім не гнівався на «прискіпливість» городищенця, часу негаяв, і мовчки творив безсмертні миті, воістинно, братерської дружби двох великих митців.
Картина, розміром 140 на 110 см, була виконана олійними фарбами. З полотна Терпиловського до нас ніби линуть звуки мелодії пісні, що їх творить Семен. Тарас зажурливо слухає, підтримуючи похилену голову рукою і спершись ліктем на фортепіано. На стіні затишної кімнати портрет вчителя композитора Михайла Глінки. Назву картині дав сам автор, відобразивши в її змістові (вже не можна точніше), слова улюбленої поетової пісні: «… На козака недоленька, козак зажурився…» У музеї експонується рояль, відомої свого часу французької фірми «Плейель» ( Шопен грав на роялі тільки цієї фірми), відчутні елементи схожості з тим, що бачимо на картині Терпиловького. Пригадую, як під час екскурсії відвідувачі запитали:«Чому Тарас Григорович так старо виглядає упорівнянні з пишночубим, молодечої постави Семеном Степановичем?»
Але хіба ж заслання, з якого він недавно повернувся, могло його омолодити?..
… І нині для всіх, хто вглядається у полотна Георгія Васильовича Терпиловського, ніби лине мелодія улюбленої Кобзаревої пісні, слова якої зворушують своєю ліричністю, своїм життєвим змістом:
Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака недоленька,
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку:
Ще ти зелененький,
Не журися, козаченьку:
Ще ти молоденький.
Не рад явір хилитися –
Вода корні миє,
Не рад козак журитися –
Так серденько ниє.

"Стоїть явір над водою". Худ. Г.В. Терпиловський

“Стоїть явір над водою”. Худ. Г.В. Терпиловський

Титулка

Опубліковано у Друг Шевченка. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь