Теплохід “С.С.Гулак-Артемовський”

 

16 лютого  минуло   206 років  з дня народження співака й композитора, автора першої української опери “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського.

Цікава історія про  теплохід його імені…

Це було давно…

На київському дніпровому березі стояло молоде подружжя. І пильно вдивлялося в ріку…  Аж поки не підплив пасажирський теплохід із іменем «Сусанна». У цю мить у жінки, яка була на останніх місяцях вагітності, ніжкою легенько штовхнуло дитя…

Своєю радістю вона відразу ж поділилася з чоловіком… Обоє щасливо засміялися, і жінка тихо сказала:

• Як народиться хлопчик, то, напевне, стане морським вовком, капітаном корабля…

Але народилася донечка, і батьки назвали її Сусанною, що в перекладі з грецької означає «водяна лілія».

Ця легенда у родині Сусанни Георгіївни Веренінової, жительки Херсона, і сьогодні передається із покоління в покоління. Бо вона стала пророчою саме для неї!..

 Адже юна киянка Саночка у 1966 році успішно закінчила київський річковий технікум за спеціальністю «Судноводіння на внутрішніх водних шляхах»!.. І за розподілом отримала направлення на роботу в Херсонський річковий порт. Де її призначили капітаном-дублером пасажирського теплоходу. А після дев’яти років бездоганної праці вона стає повноправним його капітаном. Пропрацювавши на цій посаді  довгих двадцять чотири роки!.. Плаваючи, звичайно, й на інших суднах  та  спростувавши існуюче повір’я, що жінка на борту судна – це нещастя… Бо «плавзасоби», на яких працювала, не зазнали ні аварій, ні посадок на мілину, ні іншої біди!  Навпаки, свої повсякденні маршрути до Голої Пристані, Козачого, Карташинки та інших населених пунктів капітан Веренінова, як мовиться, могла пройти із заплющеними очима!… Завжди злагоджено працювали і механізми судна.

За високий професіоналізм та самовідданий труд, Сусанна Георгіївна, яка  була єдиною жінкою-капітаном у Херсонському річпорту, а також і в  Україні на внутрішніх водних шляхах, отримала немало заслужених нагород.

Але доля цієї прекрасної жінки-трудівниці, яка вже багато літ на заслуженому відпочинку, та як і раніше, проживає в Херсоні… Тісно переплітається… З іменем нашого славетного земляка, співака і композитора Семена Гулака-Артемовського!..

І дізналися про це працівники його музею у місті Городищі… Зовсім не випадково!.. Бо сталося це тоді, коли проводили екскурсію групі киян… Після якої до нас обізвалася симпатична жінка:

• А знаєте… Моя мама, коли проходила практику на річкових суднах, одну навігацію плавала по Дніпру на пасажирському теплоході «С.С. Гулак-Артемовський» мотористом-стерновим!..

Саме так розпочалася наша дружба із донькою С.Г.Веренінової, Валерією Валентинівною Риженко (на світлині в музеї С.С.Гулака-Артемовського  робить запис  у Книзі відгуків). Завдяки її небайдужості отримали  щасливу можливість поговорити й  із Сусанною Георгіївною, щоб запитати її про початки трудового шляху на легендарному теплоході “С.С.Гулак-Артемовський”…

• Це було красиве однопалубне  судно із зручними каютами для пасажирів, яке здійснювало рейси із Києва до Чорнобиля, – пригадує вона далекі шістдесяті роки минулого століття. – Мені, тоді вісімнадцятилітній, в пам’яті той час, ті кілька місяців навігації!.. Бо перше ніколи не забувається…

Мене дуже добре сприйняла невеличка команда, оточила увагою, піклуванням… Оте людське тепло й підтвердило бажання працювати на флоті, бо мрії, як кажуть, не розійшлися з дійсністю…

Чи відомо було, чиє ім’я носив теплохід?.. Так, знала, що композитора… Хоч, звичайно, найбільше переймалася роботою. Бо хотіла її якнайкраще опанувати. Вона мені від початку дуже сподобалася!.. Тому від тоді свого життя не уявляла без води, без Дніпра, без судна, що пливе по його широких просторах…

Через те, що дуже хотіла, через свою наполегливість й досягла всього, що  згодом прийшло до мене в Херсоні…

А не так, як сталося з моїми подругами по технікуму, які працювали на суші диспетчерами та на інших сухопутних посадах…

До слова, саме на кінець п’ятдесятих та початок шістдесятих років  припадає остаточне повернення С.С.Гулака-Артемовського – автора безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм», в Україну, до свого народу, якого митець увіковічив своїм твором…

У Москві, на Ваганьковому цвинтарі, відшукується його могила, а в 1962-му році в Києві виходить об’ємна монографія музикознавця Леоніда Кауфмана «С.С.Гулак-Артемовський». Що й посьогодні є найкращим дослідженням життя та творчої спадщини С.С.Гулака-Артемовського.

Свідченням повернення також було й найменування теплоходу…

І, повертаючись до нього, скажемо й про те, що у фондах музею С.С.Гулака-Артемовського зберігається  рідкісна світлина теплоходу “С.С.Гулака-Артемовського“, зроблена засновником музею корифея українського мистецтва, відомим краєзнавцем Георгієм Ковалем. Він сфотографував судно, що відходило від причалів Київського річпорту з курсом на Чорнобиль. І, цілком можливо, що з юною мотористкою Сусанною на борту!..

Більше ж  –  жодної інформації!.. Навіть в Інтернеті. То, може, прочитавши ці рядки, обізвуться ті,  хто щось знає про теплохід “С.С.Гулака-Артемовського“?..

На закінчення запитую Валерію Валентинівну про її життєву долю. Може, як і мама, також присвятила себе водним шляхам?..

• Мала трохи… Таке бажання… Але потім з’явилося інше.

У мами була дуже важка й відповідальна робота… А якщо взяти той факт, що і тато плавав капітаном на теплоході «Німан»… То я, донька двох капітанів, виростала без батьків… (На світлині батьки Валерії Риженко).  Пригадую себе ще маленькою, замкнутою у квартирі, коли дивилася на світ через вікно… І таке тривало роками… Адже і мама, і тато –  на роботі…

Я захотіла бути біля своїх дітей, віддати їм своє материнське тепло…

Тому обрала інший фах…

Але мої діти Костик, Захар та Лізонька, як і я, дуже любимо  та шануємо нашу маму й бабусю… Вони гордяться нею… Навіть розмовляють її словами: повернулись із базару – «припливли»; лягають спати – “віддали кінці»; яка погода – «що там за бортом?»…

Ось що якось написала у своєму творі школярка Ліза: « … Щоб бути посидючою, багато вишиваю. Щоб уміти знаходити мову з людьми, розуміти їх, вивчаю мову жестів і допомагаю глухонімим та майже глухим дітям. Прагну, як бабуся, скрізь встигати, раціонально розподілити час і ніколи не втомлюватись допомагати людям…»

Добре, коли є з кого брати приклад… А ще краще, коли це твоя рідна бабуся… Саме тому і донька Сусанни Георгіївни, і онуки виросли достойними людьми.

А нам, музейникам, надзвичайно приємно, що дізналися ще одну зворушливу історію. Пов’язану з іменем земляка-городищенця, історію одного його вшанування. Коли по водній гладі сивого Славути  багато літ швидше вітру мчав теплохід «С.С. Гулак-Артемовський»!..  А одного сонячного літа  разом із усміхнено-вродливою дівчиною Сусанною біля стерна.

Здоров’я Вам, дорога Людино!.. І хай береже Вас Бог!..

Усього цього – й усім добрим людям нашої неньки України!..