Дарунок Артемовського Шевченку

Минає 160 років з часу авторської обробки народної пісні «Стоїть явір над водою»  нашим видатним земляком, співаком і композитором Семеном Гулаком-Артемовським. Її він присвятив своєму найпершому другові Тарасу Шевченку. Який щойно повернувся у Петербург після десятилітньої солдатчини та майже річного добирання до столиці тодішньої Російської імперії. Адже, звільненому ще на початку літа 1857 року поету, був заборонений в’їзд і проживання у Москві й Санкт-Петербурзі. Лише стараннями щирих друзів цю заборону було скасовано.

Той Шевченків невеселий настрій, коли втрачено  найдорожче – здоров’я, коли згублено багато літ життя, сповна відчував Семен. Бо не лише глибоко співчував, розумів, а й самовіддано допомагав своєму землякові здолати тяжкі випробування, що випали на його страдницьку долю…  Гулак-Артемовський і сам у далекій чужій стороні тужив за рідною Україною, квітучим Городищем, що часто приходило до нього в снах. Отже, пісня передає почуття обох наших геніїв…

Стоїть явір над водою,

В воду похилився,

На козака недоленька,

Козак зажурився.

Не хилися, явороньку:

Ще ти зелененький,

Не журися, козаченьку:

Ще ти молоденький.

Не рад явір хилитися –

Вода корні миє,

Не рад козак журитися –

Так серденько ниє.

 

І явір, і козаченько – то ніби зламані два життя… На жаль, безвихідь, бо дереву «вода корні миє…», а в козака недоленька, і серденько ниє…

Два поетичні образи настільки співзвучні, що сприймаються одним душевним болем, одною журбою… На що сподіватися?.. Коли все найкраще в минулому… І вже прийшла передчасна старість – не по роках, а по хворобах, коли вже не можна щось розпочинати, бо пізно, коли ти один  одним у цілому світі…

Недаремно ця пісня стала для Тараса Шевченка улюбленою… Недаремно вона перегукується з його поезією того періоду…

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти

А ні порадитись. Нема.

…Сиди

І нічогісінько не жди!..

Невимовно трагічна людська доля Тараса Шевченка… Трагічними випали й останні роки життя Семена Гулака-Артемовського…

Всіма забутий, він швидко згасав у Москві…

Згадуючи сьогодні пророчу пісню «Стоїть явір над водою» (слова народні, музика Семена Гулака-Артемовського, подарована Тарасу Шевченку), розуміючи її глибинну суть, не перестаєш по доброму дивуватися багатогранному таланту Семена Гулака-Артемовського, який своєю творчістю зумів пробудити в українців усі святі людські почуття. Це і трепетна любов до Батьківщини, до рідного краю, до отчого порогу… Й всеперемагаючий патріотизм, і зрозумілі кожному почуття кохання… Ні, в його творчості переважають найоптимістичніші мотиви, віра у краще майбутнє і безсмертя свого народу.

І «Стоїть явір над водою»  теж повчальний…  Бо завжди слід пам’ятати,що життя – швидкоплинне… Треба багато встигнути, багато зробити, залишити по собі добру пам’ять. Тоді й зима зовсім не буде холодною…

А ще, як радив усім великий життєлюб і великий співак, постановник опери «Запорожець за Дунаєм» на київській сцені, почесний громадянин міста Городище незабутній Дмитро Михайлович Гнатюк, не потрібно думати про сумне. Треба просто жити… І співати гарних пісень. І слухати. І захоплюватися їхньою ліричною красою й незбагненною силою, що окрилює кожного з нас.

Визначальним духовним стержнем була рідна пісня і для нашого Великого Кобзаря, і для його «друга й брата» Семена Гулака-Артемовського.

Історія із «Стоїть явір над водою» яскраве тому свідчення.

Вперше ця пісня виконана Гулаком-Артемовським 19 серпня 1858 року у виставі «Москаль-чарівник».