Опера “Запорожець за Дунаєм”

Минає чергова річниця першої постановки безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм». Саме 155 років тому Семен Гулак–Артемовський запропонував свій твір дирекції імператорських театрів у Санкт-Петербурзі. І якраз у квітні 1863 року з величезним успіхом пройшли її перші вистави.

Опера є вершиною композиторського таланту митця. Вона визріла завдяки дружбі з Т.Шевченком, М.Костомаровим, П.Кулішем. Сюжет «Запорожця за Дунаєм» був підказаний, як вважається, Миколою Костомаровим, а все решта – текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура і клавір, а також лібретто – оригінальна авторська робота композитора. Це вперше оперний співак сам написав музику, текст опери і виконав головну  роль.

 “Запорожець за Дунаєм” був написаний у Петербурзі протягом 1860 -1862 років. Точної дати не має, тому що до нас не дійшли чернетки записів Гулака-Артемовського. У Санкт-Петербурзі в театральній бібліотеці імені А.В.Луначарського зберігся рукописний текст вокальних номерів та прози «Запорожця за Дунаєм» вже з візою театрально-літературного комітету, датованого 21-м липнем 1862 року та дозволом цензури від 18-го серпня цього ж року.

За маскою комічності і ліричності Гулак-Артемовський зумів приховати від цензорів глибокий патріотизм. Завдяки цьому опера і побачила світ.

Першими виконавцями «Запорожця за Дунаєм», окрім Гулака-Артемовського в ролі Івана Карася, були: Е.Лілєєва — Одарка, Д.Леонова — Оксана, П.Дюжиков — Андрій, В.Матвєєв — Прокіп Терень, О.Живов — Селіх-ага, В.Матвєєв — Ібрагім-Алі.

Перші рецензії на оперу в пресі були суперечливі. Газета «Современное слово» писала: «Запорожець за Дунаєм» – це перша українська опера, це новий прояв народної свідомості, новий заклик до талантів.  «Запорожець за Дунаєм» вражає тим, що автор мало скористався українською народною музикою… Зате в «Запорожці за Дунаєм» зустрічаються мотиви, створені або опрацьовані самим автором, які були дуже добре сприйняті… Слово, особливо музика, чудово висловлюють любов до батьківщини …».

Газета «Санкт-Петербургские ведомости» містила    зовсім протилежну думку: «Ми не виголошуємо вироку новій опереті тому, що вона сама себе звільняє від цього відсутністю будь-яких претензій. З появою її не вноситься нічого нового в мистецтво, все лишається на своїх місцях»…

Востаннє у Петербурзі Семен Гулак-Артемовський співає на сцені Александринського театру 29 травня 1864 року. Йде тринадцятий показ опери “Запорожець за Дунаєм”, в якій він виконує партію Карася. Прихильники його таланту прощаються з улюбленим артистом.

Московська прем’єра «Запорожця за Дунаєм» відбулася 6 жовтня 1864 року. Івана Карася грав С.Гулак-Артемовський, Одарку — Ю.Кох, Оксану — Е.Рехт, Андрія –  М.Владиславлєв, Прокопа — К.Костантинов, султана — О.Дмитрієв, Селіх-агу — Д.Міленський, Ібрагім-Алі  — К.Божановський.

На сцені Малого театру оперу “Запорожець за Дунаєм” було поставлено лише один раз — 9 вересня 1865 року. Це була остання вистава, в якій роль Карася виконував Гулак-Артемовський.

Московська критика на нову оперу  не звернула майже ніякої уваги. Лише щоденне видання «Театральные афиши и антракт» вмістило на своїх сторінках тенденційну рецензію П.Ільїна, в якій той твердив, «… вся фактура опери не може витримати найневимогливішої критики, до того вона слаба і безбарвна… Взагалі в цілому в творі немає жодного скільки-небудь значного номера».

Висловлювання П.Ільїна якоюсь мірою відбивали ті реакційні антиукраїнські настрої, які панували в правлячих колах Російської імперії. Московська прем’єра «Запорожця за Дунаєм» відбулася вже після  виступу редактора газети «Московские ведомости» М.Каткова, який у своїй статті нахабно намагався довести, що не лише української мови, а навіть українського народу взагалі не існує.

Після кількох виступів на московській сцені «Запорожця за Дунаєм» було знято з театрального репертуару.

Чому?

Радянське мистецтвознавство, заради критики всього ворожого соціалізму, твердило, що причиною стало гоніння на українську культуру реакційного царського режиму, що душив усе прогресивне й національне, відкриваючи шляхи розвитку лише російського театру. І доля правди в цьому є.

Тим паче, якщо згадати лиховісно-ворожі українській культурі Валуєвський циркуляр (1863 р.)  та Емський указ Олександра ІІ 1876 року, що забороняли друк українських книг і обмежували вжиток нашої мови, залишаючи її лише для «народного використання», себто побуту.

Але щодо опери нашого видатного земляка, то все трохи інакше. Як вважають деякі сучасні дослідники історії вітчизняного музичного мистецтва, твір було знято зі сцени… через втрату його популярності. Іншими словами, глядач просто перестав ходити на «Запорожця за Дунаєм». Хоч конкретного дослідження цього питання  не має. І це теж зрозуміло, адже воно на поверхні. Будь-якій театральній публіці сценічні твори рано чи пізно, а «набридають»… Справді, не будеш же сто разів дивитись одне і теж…

Тому те, що українську оперу “Запорожець за Дунаєм” в російській столиці загалом перестали дивитися, засвідчує саме це – глядач достатньо насолодився сюжетом про повернення запорізьких козаків на рідну землю. Хоч можна таки додати й те, що його він не дуже й хвилював. Бо тоді популярністю не користувалися навіть сценічні твори й російських авторів. «Мода» була на опери, п’єси італійських композиторів і драматургів…  Притім, в оригіналі… Тому у Петербург приїздили і приїздили на гастролі популярні італійські театральні колективи…

Інша причина, що «Запорожець за Дунаєм» на кілька десятків літ зійшов зі сцени, полягає в тому, що в ті часи ще не було й власне українського театру  в самій Україні. Тобто оперу не було де і кому ставити… Адже в Києві, Харкові чи Одесі театральна репертуарна ситуація була така ж, як у Петербурзі чи Москві… Але вже трохи згодом, коли з`явилися українські трупи, так звані «бродячі театри», «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського став одним із головних творів. Так продовжилося його велике сценічне життя у постановках Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого та інших великих українських драматургів і артистів…Що триває й понині, і тріумф цей, повторюся, розпочався півтора століття тому…

Опера «Запорожець за Дунаєм» обійшла увесь світ. Її ставили в США, Канаді, Чехії, Польщі, Китаї , в радянські часи  – на сценах всіх столичних республік від  Душанбе до Вільнюсу.

Вона стала візитною карткою української душі. Адже  у «Запорожці за Дунаєм» Гулаку-Артемовському вдалося об’єднати  народний пісенний фольклор, інтонації італійської вокальної музики з українським духом.

Твір і сьогодні затребуваний, і є вагомою часткою сучасного українського музичного мистецтва.