Загублений талант: Платон Міхаеліс

Він був єдиним сином доньки Левка Платоновича Симиренка Тетяни. Народився 1 березня 1909 року, здобув професію інженера-мостобудівника.

На превеликий жаль, розповідей, спогадів, свідчень, документів про життя Платона Міхаеліса не збереглося, тож відомостей про цю молоду людину вкрай обмаль. Єдине ґрунтовне свідчення про Платона належить його двоюрідній сестрі Тетяні Володимирівні Торп- Симиренко, вміщене в журналі «Родовід» у числі 10 за 1995 рік на стор. 21, яке й процитую:

«Душею товариства були д.Тоня і Тонік. Вони сипали гумором, розпалювали дебати зумисне суперечливими коментарями чи репліками, і нікого не обходили увагою. Бабусі їх любили до обожнення.

Тонік був і моїм улюбленцем. Він був на 17 років старший за мене і на 18 молодший за мого тата, до якого був палко прив’язаний. Їх єднала схожість вдачі і спільність інтересів та смаків з домішком синівської відданості з боку Тоніка, який рано втратив батька. Єднало їх і захоплення обраними ними професіями.

Тонік був частим гостем у нас в домі, де мав свою кімнату, завжди готову до його приїзду. В студентські роки він проводив у Млієві все літо і вертався на мисливський сезон. Як і т.Таня, він вважав мене своєю власністю і був мені скоріше братом, ніж кузеном.

Блискучий, жвавий і глузливий, Тонік був одчайдушно безстрашним фізично і захоплювався видами спорту, що вимагають блискавично швидких реакцій і бездоганного контролю: змагався в перегонах на байдарках, гарцював і виробляв усякі штуки верхи на коні тощо. Тонік народився і жив у дитинстві у Швейцарії, звідки привіз альпійські сани. Взимку він з товаришами летів на них стрімкими київськими узвозами та вулицями, гукаючи до проїжджих, щоб поступилися.

Найблискучіший учень Патона, Тонік став інженером-мостобудівником. Голова журі сказав про його дипломну працю: «Це не проект, а поема». Коли Тоніка в 1938 році арештували і стратили, мій світ скінчився вдруге»…

У музеї родини Симиренків є лише кілька документів, які стосуються Платона Міхаеліса і така ж куца кількість світлин… Ці безцінні реліквії свого часу передала  його мама Тетяна Левківна Симиренко–Міхаеліс.

Але з того, що відомо (й не відомо) про онука Левка Платовича Симиренка, можна зробити певні висновки. Насамперед про його міцні, глибинні зв’язки з кровними родичами Симиренками. Бо так розпорядилася доля, що Тетяна Левківна у шлюбі перебувала недовго, і після розлучення з Генріхом Міхаелісом, з 1915 року проживала в Києві разом з матір’ю Альдоною Емілівною. З нею проживав і маленький Тонік, якому на момент розлучення було лише п’ять років. Відтоді хлопчик фактично втратив усі зв’язки з батьком, який незабаром створив другу сім’ю. Отже, єдиними його родичами стають київські Симиренки, яких у місті проживало чимало. Разом з тим, Тонік влітку відпочивав у дідуся в Млієві, про що збереглося дві світлини. Добре знаючи, як щиро, з великою любов’ю й пошануванням ставився Левко Платонович Симиренко до своїх численних родичів, можна не сумніватися, що у селі маленький Платон був оточений особливим теплим піклуванням… І з Млієвом він не розлучився й після трагічної смерті дідуся, бо щоліта приїздив сюди відпочивати на запрошення родини рідного дядька Володимира Симиренка. Який багато в чому був йому за тата. Принаймні, вони були дуже близькими, і вплив Володимира Левковича на небожа був дуже й дуже вагомий…

Уточнемо й те, що гостював він у дядьковій родині не лише влітку… З приводу ж місця проживання, то Платон Міхаеліс мешкав у Києві у квартирі мами й бабусі по вулиці Артема аж до трагічної смерті у 1938 році…

Є певні свідчення, що Платон Міхаеліс , навчаючись у Київському політехнічному інституті, став учнем відомого вченого Євгена Оскаровича Патона. Тим паче, що тоді Патон очолював у політесі й кафедру мостобудування. Є певні свідчення й про те, що у 30-х роках Міхаеліс і працював з Патоном та брав активну участь у проектуванні майбутнього знаменитого Київського мосту, що й сьогодні в столиці з’єднує два Дніпрові береги та носить ім’я свого розробника… Є версії, що саме за ті проектні роботи Платон Міхаеліс і став жертвою репресій… Але в таке не віриться…

Мабуть, все набагато прозаїчніше, і молодий чоловік став жертвою брутального наклепу-доносу… Що тоді дуже практикувалося… Звичайно, гостроязикий, дотепний Платон Міхаеліс насправді міг щось сказати… «Про політику мудрої партії і найкращої в світі держави»… Поглузувати навіть з себе… Що… Ось такий розумний, майже професор, з вищою освітою… А живе в одній кімнаті разом із двома літніми жінками… Хоч йому й рідними… А хотілося б, може, й женитися!.. Так куди ж дружину приведе?..

Такий гіркий жарт, звісно, в той час дуже легко можна було перевести в політику, звідки до «заслуженого звання «ворог народу» –  рукою подати. Безперечно, на деякі запитання могла б дати прочитана кримінальна справа… Але не факт. Знаючи, що майже всі вони – сфабриковані…

Скоріше всього Платон Міхаеліс став жертвою як представник «ворожих класів», адже вихідців із «панівних класів» – дворян, купців, підприємців, поміщиків-землевласників, священиків просто фізично знищували, надаючи «життєвий простір» вихідцям насамперед із «широких пролетарських мас», а також «найбіднішого селянства». Аби ця малоосвічена, малокультурна сила збудувала, нарешті, новий «щасливий світ»… Але на насиллі, на крові і горі мільйонів і мільйонів щастя не збудуєш…

І трагічна історія з совіцьким союзом – переконливе тому свідчення… Історія просто жорстоко посміялася… Але для чого ж було стільки – десятків мільйонів людських смертей і невимовних страждань?.. Чи не занадто дорогою ціною обійшовся світу безглуздий комуністичний експеримент?..

Мені дуже болить трагічна доля молодого Платона Міхаеліса. Адже сталінські кати вбивали і людський пуп’янок, бо Платону ж виповнилося лише 29 років… Був ще парубком…

Ні, нема прощення комуністичній епосі з її масовими вбивствами безневинних людей… Для сталіністів-ленінців не було святого… Зате були тільки вони… З розкритими пащеками потвор… Що пожирали людські життя…

А до Платона Міхаеліса частенько звертаюся в думках… Зі співчуттям, жалем… І з тим, що про нього й до сьогодні пам’ятають. Як і про всіх жертв тих страшних часів.

P.S.

В базі даних про жертв політичних репресій 1917-1991 рр. ім’я Платона Генріховича Міхаеліса відсутнє…

Як і взагалі не зустрічала про нього ніде серед симиренкознавців…

Місце поховання невідоме…

Світлини із фондів музею родини Симиренків:

Платон Міхаеліс. Світлина зроблена незадовго до арешту.

Підпис на зворотному боці світлини рукою Тетяни Володимирівни Торп-Симиренко.

Свідоцтво про народження Платона Міхаеліса.

В центрі світлини тато й мама Платона – Генріх та Тетяна. Ліворуч дядько Тоня (так називає Платона Левковича, сина Левка Платоновича, Тетяна Володимирівна Торп-Симиренко (внучка Л.П.Симиренка) в журналі “Родовід”), праворуч – Володимир Левкович.

Тонікові три роки.

В дідуся Левка на Платоновому хуторі.

З приводу екскурсій до музею родини Симиренків

телефонуйте: 097 41 49 513

Ласкаво просимо!