“Запорожець за Дунаєм” – українська, національна опера

Але мова піде не про те, коли і як поставлено знамениту оперу “Запорожець за Дунаєм”  Семена Гулака-Артемовського. А про оригінальність твору. Яку уже після перших вистав піддавали критиці музикознавці. У першу чергу російські.

Одні ледве не «хором» твердили, що твір повністю «списаний» з опери Россіні «Італійка в Алжирі». Інші говорили про музику Моцарта з його «Викрадення із сералю» тощо.

Треба сказати, що критика про неоригінальність «Запорожця за Дунаєм» продовжується і в наші дні.

І доля правди в тому є. Хоч не в «оригінальності». А про вплив італійської оперної музики на творчість Семена Гулака-Артемовського.

Щоб зрозуміти це , треба пам’ятати про те, що музичне мистецтво ХІХ століття в Росії розвивалося не просто під впливом італійського. Більше того — на сценах  російських театрів ставилися ледве не одні опери різних італійських композиторів. Притім італійською мовою!.. Італійська музика домінувала не лише в Російській імперії, а й у Європі. До слова, і по-сьогодні музичне мистецтво Італії вважається одним з найкращих у світі, і «італійську школу» оперного співу проходять мало не всі видатні співаки з багатьох-багатьох країн.

Семен Гулак-Артемовський також стажувався на італійській сцені у Флоренції. А в Петербурзі більше двадцяти років викладав провідні партії в операх італійських авторів. Тож немає нічого дивного чи ганебного, що італійська музика, її найкращі складові, залишили глибокий відбиток у його свідомості.

«Що ж до прийомів, що надають «Запорожцю за Дунаєм» схожості з італійськими операми, то тут слід зауважити, що Гулак-Артемовський дійсно був добре обізнаний з принципами побудови італійських оперних творів, проте користувався ними не механічно, а творчо переосмислюючи, використовуючи їх для розкриття внутрішнього змісту своїх героїв і переносячи ці прийоми на український грунт».

Так пояснював вплив італійського мистецтва на городищенця найавторитетніший дослідник його творчості Леонід Кауфман.

Плагігат — штука не хитра. І дуже поширина. Особливо сьогодні, коли інтернетівські матеріали, «витягнуті» за лічені хвилини, залюбки підписують своїми прізвищами нові «автори».

Скажемо й більше. Люди старшого покоління,яким і зараз пам’ятні красиві радянські російські естрадні пісні, навіть не підозрюють, що значна кількість музики до них «списана», а, значить, украдена із популярних зарубіжних мелодій. Яких не могли тоді чути «радянські люди».

А ось щодо запозичень, зближень культур різних народів, то тут все відбувається природно. Особливо це стосується народів-сусідів. Наприклад, у поляків можна почути не одну пісню про козаків, чорного ворона, зозулю чи солов’я, які не просто перегукуються з українськими!.. А й ідентичні сюжетами і навіть мелодією звучання.

Коли і хто в кого що «перейняв», напевне, ніхто не відповість. Просто красиве одного народу залюбки прижилося  в іншого. Тим паче, коли ці народи близькі і мовою, й історією.

Українська пісенна творчість широко відома в усьому світі. В Америці, наприклад, наш різдвяний «Щедрик» вже давно став місцевим музичним символом новорічних свят.

З історії відомо, як князь Андрій Розумовський, син останнього гетьмана України Кирила Розумовського і посол Росії в Австрійській імперії, передав своєму другові, відомому композитору Гайдну не одну мелодію українських  пісень. Які відтоді звучать у його творчості як німецькі!..

Це лише кілька відомих прикладів. А скільки їх є — ніхто не скаже, бо зближення культур народів, в тім числі і пісенного мистецтва, ніколи не припиняється.

Що ж до опери «Запорожець за Дунаєм», то всі крапки над «і» поставив час.

Не може не оригінальний, не національний твір з тріумфом 150 літ не сходити зі сцен театрів світу!.. Найбільше, звичайно, українських. Незважаючи ні на що, на будь-які «моди» і нові часи, театрали знов і знов повертаються до Семена Гулака-Артемовського та його опери.

Чому?

Бо вона — наша історія, український незборимий дух, патріотизм, любов до Батьківщини, свого народу.

Вона — яскраві образи, складні людські долі, які творить дійсність. Образи Карася, Одарки, Оксани, Андрія та інших героїв — це образи українців двохсотлітньої давнини, які і тепер зворушують вірністю в коханні, смішать комічністю, вчинками, словами… Тим, чим і нині живе кожен із нас, коли радість і сум, щастя чи біда поруч ідуть. Бо це життя.

Опера заворожує глядача і простотою образів, і розмахом вистав, творення, де не лише пам’ятні картини буття задунайських козаків, а й чудова музика, неперевершений спів героїв… Через усю оперу чуємо прекрасну народну музику, що так  майстерно зумів передати композитор…

Хай у чомусь вона перегукується з італійськими піснями, але лише в чомусь… Бо в іншому безсмертний твір нашого геніального земляка глибоко український, національний….

По змісту, дійству, героях і всьому, що так неперевершено відтворив автор.

Було б дуже добре, аби кожен із сущих городищан хоча б раз побачив і почув оперу С.Гулака-Артемовського. Чи на сцені театру (то було б найліпше). Чи проглянув давню кінострічку.

І аби таке починалося ще зі шкільного віку. Бо маємо й пам’ятника Семену Гулаку-Артемовському, і школи його імені, музей, Палац культури, вулицю…

А ось чи багато хто бачив те, що увічнило городищенця, що є і нашою гордістю?..

Як можна віддавати почесті композитору, по-суті, знаючи «за що» лише на словах?.. І то ще в «кращому» разі…