Артемовський у Городищі

      Чудове полотно місцевого художника Олекси Близнюка «Композитор у Городищі» є окрасою експозиції музею Семена Гулака-Артемовського, як і ще дві картини цього ж автора: «Портрет останнього кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого» та «Зустріч двох поетів» (Петра Гулака-Артемовського і Адама Міцкевича –О.О.)

  • «Композитора малював, коли навчався у Київському художньо- промисловому технікумі (нині інститут прикладного митстецтва імені М.Бойчука), – розповідає Олекса Близнюк. – Був ще зовсім молодою людиною.

Пам’ятаю всі обставини – чому взявся за цю роботу. Дуже просив її виконати засновник музею, відомий тоді краєзнавець і палкий патріот Городища Георгій Коваль – земля пухом цій світлій людині…

На початку сімдесятих музей Гулака-Артемовського тільки-тільки почав діяти. Ентузіазму, енергії Коваля вистачило, аби зібрати кілька сотень цікавих експонатів (найбільше фоторепродукцій різноманітних ілюстрацій та документів). Титанічними зусиллями ж Георгія Коваля було поставлено у Городищі прекрасний пам’ятник Семену Гулаку-Артемовському, який створила талановитий скульптор Галина Кальченко.

Проте Георгій Коваль завжди був у  творчому пошуку, прагнув нових відкриттів. Він вивчив чимало матеріалів, записав свідчення старожилів, легенди й перекази про перебування Гулака-Артемовського у Городищі,  яке той, як сходяться більшість гулакознавців, у зрілому віці відвідав лише раз. Побувавши у місцях свого дитинства, пройшовши стежками-дорогами, якими оббігав  малими босими ногами…

Так з’явилася ідея увічнити перебування Семена Гулака-Артемовського у Городищі у 1844 році. Коли він, 31-літній, уже відомий співак, соліст опери Петербурзьких театрів з тріумфом повернувся на свою малу батьківщину, яку покинув нікому невідомим хлопчиком…

  • Георгій Коваль, – говорить художник, – запропонував захоплюючий сюжет, пов’язаний із Семеном ГулакомАртемовським. Бо достеменно стало відомо, що він побував на околиці Городища, у горах Кучугурах, де в ярі Макітерка, подібному до амфітеатру, лився його солов’їний голос…

Тут стояла затишна альтанка, що її місцеві жителі називали бесідкою. Тож і донині за тим урочищем зберігається назва «Бесідка»…

  • Були, звичайно, й інші теми, пов’язані з Семеном Гулаком-Артемовським і Городищем, –продовжує Олекса Близнюк. – Наприклад, дуже хотілося написати брід через Вільшанку, який переходить Семен Гулак-Артпемовський. (Зараз це сучасний місток – О.О.). Водяний млин на Піщаній, що, наймовірніше, належав родині Гулаків-Артемовських…  Церкву Покрови Пресвятої Богородиці, де службу Божу здійснювали прадід, дід, дядько  та батько творця першої вітчизняної опери. І яку знищили варвари-більшовики у сорокових роках минулого сторіччя…

Але художник зупинився на Макітерці – Бесідці. Куди разом із Георгієм Ковалем, пройшовши ледве не півміста (десь сім-вісім кілометрів, зокрема «форсувавши» й згаданий брідок) добралися одного липневого дня.

Творча уява, яка народилася від побаченого, фарбами лягла на полотно, зобразивши Семена Гулака-Артемовського в альтанці із кількома молодими людьми: жінкою у літній сукні, в білому капелюшку і двома чоловіками у фраках…

З Георгієм Ковалем зійшлися на тому, що вони – друзі дитинства Семена Гулака-Артемовського

Але підсвідомо художник, напевне, намалював зовсім інші образи. Адже сьогодні, з метричних записів, що зберігаються у фондах Черкаського обласного архіву (їх опрацювала авторка цих рядків) стало відомо, що у Городищі жила Гулака-Артемовського молодша сестра Анна (народилася 1816 року), яка у 1831 році вийшла заміж  за священика Покровської церкви  Василя Залєського. У червні 1844 року у молодого подружжя народилася донька Олімпіада.

То чи не логічно було б, якби Семен Гулак-Артемовський прийшов у Кучугури разом із близькими людьми – сестрою, зятем і братом Михайлом?…  У яких він найперше тоді гостював і ,напевне що, брав участь у хрестинах донечки.

  • У радянські часи, – розмірковує пан Олекса, – про попівське походження композитора воліли мовчати. Про братів і сестер достеменно ніхто не знав, навіть краєзнавець Георгій Коваль. Бо й для нього не всі архіви були доступні. Але справді – творча інтуїція вже тоді підказувала, що, найвірогідніше, співак мав бути з рідними. Тільки якими?.. Я не знав, і ніхто не міг назвати їхніх імен. Саме тому зараз пристаю до думки, що з ним його родичі. Та ж сестра з чоловіком, брат…

Так і має бути.

Разом з Олексою Близнюком, краєзнавцем Володимиром Лелекою та нащадком знатного роду Олексою Гулаком ми побували біля яру Макітерка, в урочищі Бесідка. Щоправда,  до підніжжя  найвищої гори Кучугур дісталися автомобілем. А піднімалися вже своїми…

З вершини відкрилася чудова панорама – під нами, мов на долоні, усе Городище!..  Що простяглося в широкій затишній долині.

Серед лугів стрічкою тягнеться Вільшанка, обсаджена кремезними вербами. Недалечко – Семеренчина гребля, внизу по течії – Піщана. З кінця ХVІІІ – початку ХІХ сторіччя – це перші осідки знаних українських родин – Симиренків і Гулаків. Тут були їхні землі, помешкання, по річці густим рядком стояли млини.

Все дихає історією…

Далі видніються високі будівлі, піднімаються бані трьох церков… У розкішній зелені ховаються садиби жителів…

Краса незвичайна!..

Тепер зрозуміло, чому Семен Гулак-Артемовський тут співав.

По-іншому просто не можна!..

Перехопило дух і в Олекси Близнюка:

–  Це ж я тут не був із 1974-ого, сорок три роки!..  –   Вигукує з трепетом у голосі.

Оглядає  усі  місцини, довго стоїть у задумі… Незважаючи, що накрапає дрібний вересневий дощик…

Значить, на врожай… Бо будуть нові картини, раз не покидає натхнення, а, навпаки, приходить від ось таких зустрічей із райськими куточками української землі.

Втім, у творчій скарбниці керівника народної аматорської студії «Шевченків край», що діє при районному Палаці культури імені С.С.Гулака-Артемовського, президента Вільної академії красних мистецтв Великого Кобзаря України, учасника міжнародних, всеукраїнських і обласних виставок, лауреата багатьох творчих нагород Олекси Близнюка і зараз уже стільки полотен!.. Від споглядання яких здригається серце. Або завмирає.

Чи молодіє, усміхається душа…

Серед них знакові: триптихи  «Козак Мамай – Янгол-охоронець Кобзаря України»  та «І повіє огонь новий з Холодного Яру», серія краєвидів Чкркащини, «Шевченка дуб», «Рось в тумані» та інші.

Але то вже тема іншої розмови…

Тож сонячних доробків, вельмишановний Майстре!..

Хай Ваше красне мистецтво ще довго-довго увічнює Земну Красу!..

 

 

 

 

Опубліковано у Uncategorized, Батьківщина, Маловідоме. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь