Городищенський Страдіварі

фото косенко
Інститут енциклопедичних досліджень НАН України працює над виданням багатотомної Енциклопедії Сучасної України, в якій буде представлено Україну в усіх вимірах — географічному, політичному, економічному, культурному, мистецькому, спортивному.
Працівники Городищенського музею С.Гулака-Артемовського безмежно раді, що редакційна колегія видання, готуючи до друку томи на літеру «К», в одному з яких заплановано розмістити статтю про майстра з виготовлення музичних інструментів, уродженця Городища Косенка Микиту Євменовича, звернулася по допомогу про надання інформації про нашого славного земляка.
Хто ж він, той, що людське життя робив мелодійним, допомагав всім, хто в музиці шанувався?
Народився Микита в 1885 році в сім’ї столяра . Хатина, в якій він з’явився на світ  побудована в 1860 році і збереглася до наших днів. Вона знаходиться по вулиці Миру. Нині в ній ювілірна майстерня приватного підприємця Оксаніченка. Хлопчині були до снаги книги, музика і батьківське ремесло. Юнаком працював на фабриці Індржішека в Києві, де народжувались музичні інструменти. Тут Микита Косенко десять років майстрував мандоліни, балалайки, гітари.
Брав участь в першій світовій війні, тричі був поранений.
Потім повернувся в рідне Городище.
Свідченням того, що Косенко вчителював у Городищі є фото, яке зберігається в районному музеї С. Гулака-Артемовського, датоване 12 травнем 1914 р. Серед вчителів церковно-парафіяльної школи Покровської церкви третій зліва М.Є.Косенко. В цій церкві в свій час службу вели прадід, дід, батько та дядько С.Гулака-Артемовського.Фото вчителів церковно-приходської школи Покровської церкви

Микита Євменович мав власну бібліотеку, в якій було багато цінних книг. Книги він переплітав сам. Бібліотеку в радянські часи передав державі.
У Городищенському районному музеї С.Гулака-Артемовського зберігається мандоліна, яка належала одному з перших учасників художньої самодіяльності в місті Візерському Миколі Васильовичу та бандура, зроблені, як вважається, майстром М.Є.Косенком.
. Свою першу бандуру Косенко зробив у 1915 році, точну копію тієї, що побачив у мандрівного музиканта. Подарував її ансамблю бандуристів Городищенського цукрокомбінату. У 1927 р. Микита Євменович зробив бандуру для засновника цього колективу Олексія Коваля. А для колективу Косенко зробив перші вісім бандур. Цей ансамбль був тоді відомий далеко за межами міста. Про це свідчить згадка про нього в Українській Радянській енциклопедії.
Існує така думка, що Косенко робив бандури для капели бандуристів відомого українського диригента Олександра Маньківського, особисто був з ним знайомий.
Старожили говорять і про те, що Косенко робив бандуру на могилу Тараса Шевченка, на дні якої намалював портрет поета.
Городищани бережуть пам’ять про славетного земляка М.Є.Косенка, бандури якого славились чистим звучанням і дуже цінились музиками. Зодягнений в шинелю, невисокого росту, як самотній вовк (здавався дивакуватим для малознайомих. Хто знав ближче майстра, той цінував його великодушність, щирість, доброту), шастав він по лісах, посадках, лісосмугах сусідніх сіл Млієва, Валяви в пошуках цінного матеріалу для своїх бандур — старих-престарих черешень, кленів, верб, груш. Секрет милозвучності косенівських бандур, мабуть, в тому, що майстер намагався робити їх суцільними, а не клеєними.
А ще городищани передають з уст в уста, з покоління в покоління перекази про лебедину любов Микити Косенка. Юнаком він закохався у молоду вчительку Марину. Мріяв одружитися. Та дівчина була з норовом — поставила умову — лише тоді, коли отримає освіту. Бажання коханої Микита сумлінно виконав. Та, на жаль, Марина зрадила його — вийшла заміж. Косенко ж на все життя залишився самотнім. Вчителювання кинув.
Книги, музика та ще майстрування музичних інструментів стали його життям.
Помер М.Є.Косенко на 80-му році. Похований у Городищі.
Зі світлини, яка зберігається в музеї, дивиться чоловік лагідними очима, мозолястими руками торкається він до струн власного витвору. І на мить здається, що музика звучить… Бо вона вічна. Це те, що залишив по собі майстер. А ще добру, вдячну пам’ять …

Опубліковано у Постаті. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь