Нащадок Артемовських

Ім`я Семена Гулака-Артемовського, автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм», широко відоме. Як і його дядька Петра Гулака-Артемовського, основоположника української байки. Відомі й інші знані представники роду, наприклад, Яків і Клеоник.

 Родовою ознакою Гулаків-Артемовських була їх щира любов до України. Через те доля багатьох трагічна. Як і Андрія Залєського.  Належність якого до роду Гулаків-Артемовськихвстановлена на основі останніх архівних досліджень. Це перша розповідь про нього і повернення Батьківщині  його доброго імені.

Композитор нащадків не мав. Бо діти – Варвара, Олександра та Василь померли рано. Тому найближчими його родичами є потомки братів і сестер, яких у Семена Гулака-Артемовськогобуло тринадцятеро ( також за останніми архівними матеріалами).

Сестра Анна народилася 4 лютого 1816 року, через три роки після Семена Гулака-Артемовського.

У 1830 році вийшла заміж за Василя Залєського, який у цей же рік призначений священиком Покровської церкви містечка Городище, на місце померлого тестя Степана Артемовського. У подружжя народилося дванадцятеро дітей, і старший син Яків після смерті батька також став священиком згаданої церкви.

Андрій Залєський народився  8 листопада 1885 року в місті Городищі в родині  псаломщика місцевої  Михайлівської церкви Петра Яковича Залєського і був правнуком молодшої сестри Семена  Гулака-Артемовського  Анни.

На жаль, відомості про життя Андрія Петровича Залєського  надто скупі. Безперечно, він здобув добру освіту, бо у двадцятих роках ХХ століття вчителював у Першій трудовій школі Києва. Яка бере початок від Першої української гімназії ім.Тараса Шевченка, створеної в столиці у квітні 1917 року. ЇЇ завідуючим був відомий педагог Володимир Федорович Дурдуківський. Він також був і завідуючим Першої трудової школи.

Гімназія, у радянські часи названа школою, стала першим освітнім закладом міста, де навчання велося українською мовою. Вона вважалася важливим осередком українізації учнівської молоді і мала високу репутацію. Адже в різні часи тут викладали відомі вчені, професори, громадські діячі. Так,  релігію викладав майбутній митрополит УАПЦ  Василь Липківський, історію – Володимир Прокопович, а потім Йосип  Гермайзе, математику – Надія Шульгіна-Іщук, Вадим Шарко і Омелян Гнатевич, природознавство – Левко Чикаленко, пізніше – Володимир Вовчанівський, географію – Володимир Гребінецький, латинську мову – Катерина Лазаревська, потім Освальд Бурггардт (Юрій Клен) і С.Гончаров, французьку мову – Софія Русова, потім – Марія Прохорова, співи – Пилип Козицький, малювання – Юхим Михайлів, потім – Юрій Павлович, хореографію – Марія Юркевич, а музику – дочка Миколи Лисенка Мар’яна.

Молодший підготовчий клас вела Любов Шульгіна, згодом Юрій Трезвинський, а старший підготовчий клас – Юрій Слуцький. Українську мову і літературу деякий час викладав Леонід Білецький.

В молодших класах викладали Марія Іванівна Тобілевич – донька відомого драматурга, Ніна Сергіївна Токаревська, Андрій Петрович Залєський.

Особлива увага в гімназії надавалася вивченню життя і творчості Тараса Шевченка. Володимир Дурдуківський  видав книгу з творами  Т.Шевченка, підібраними спеціально для кожного класу. Школа мала гуманітарний нахил.  Зустрічала учнів Шевченковими словами, написаними при вході: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте». Дурдуківський  шанував  творчість Т.Шевченка і виховував дітей у любові до Кобзаря

Андрій Залєський

. «Їдьте, діти, в гості до свого тата і складіть йому привіт від його рідних дітей» – говорив він у напутньому слові учням школи, яких  відправляв  на екскурсію до Канева.

В радянський час «душею школи» залишався  директор Володимир Дурдуківський. «Невеличкого зросту, велика, вже сива з лисиною голова з вусами, що нагадували шевченківські. Високе чоло й великі карі очі, іноді з посмішкою, а часом повні суворості, коли  легковажний учень провинився. Його однаково любили і найменші й найстарші. Виступав рідко, але коли говорив, то утворювалася така тиша, що можна було чути, як бринчить муха… Кожну свою промову починав : «Любі, мої дорогі діти!». Так писав дослідник його життя  Василь Даниленко.

Те, що серед такого вчительства працював  і Андрій Залєський, свідчить, що він був дуже освіченою, авторитетною у наукових освітянських  колах людиною. І не лише наукових.

Документи ДПУ України тих часів називають Андрія Залєського «антирадянським вченим», людиною, близькою  до  митрополита УАПЦ Василя Липківського, якого висували в академіки ВУАН. До слова, в академіки городищенця рекомендував чи не найвідоміший тоді вчений  Дмитро Багалій. І цей факт зайвий раз підтверджує місце Андрія Петровича Залєського в тогочасному всеукраїнському світі. За сфабрикованими звинуваченнями у березні 1928 року Андрія Залєського було заарештовано і засуджено до п`яти років позбавлення волі. Вирок, проте, пом`якшено і замінено адміністративним висланням.

Інтелігенція Києва, зокрема, вчителі Першої  трудової школи, батьки і учні збирали гроші на допомогу Андрію Залєському. Йому також допомагав і віце-президент Всеукраїнської Академії наук Сергій Єфремов.

Як склалося життя нашого земляка потому, поки що невідомо. Можливо, його спіткали нові арешти і смерть. Можливо, відбував сталінські концтабори, заслання і доживав віку у вигнанні, всіма забутий?..

Авторка публікації  була б вдячна за будь-яку звістку про Андрія Залєського, яку можна написати у м.Городище в музей Семена Гулака-Артемовського.

Ще років тридцять тому у Городищі проживали нащадки попівської родини Залєських. Сьогодні залишились одиниці, які, однак, не знають про свій рід та його близькість до Гулаків-Артемовських. Але історія кожної української родини – то частка історії нашої  Батьківщини. Пізнання якої наближає до відповіді на одвічне запитання: Хто ми? Чиїх батьків діти?..

Андрій Залєський –  український патріот, великий пошановувач  Шевченка, істинний представник славетного роду Гулаків-Артемовських.

 

Опубліковано у Маловідоме, Нащадки Артемовського, Постаті. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь