Вшанували Чубинського

Стародавній Мліїв, що на Черкащині, пам’ятає багатьох великих синів України.

Саме звідси пішов у безсмерття легендарний титар Данило Кушнір, оспіваний Шевченком у поемі «Гайдамаки». Тут було родове гніздо цукрозаводчиків і меценатів Симиренків, у яких у 1859 році двічі гостював Тарас Шевченко. Після чого коштом Платона Симиренка побачив світ останній прижиттєвий «Кобзар» нашого поета і земляка.

На щастя, у Млієві й до сьогодні зберігся будинок, в якому проживав Шевченко, будинок родини Симиренків, їхня родинна Свято-Троїцька церква, а також посаджений ними парк.

Але мало хто знає, що Мліїв на довгих три роки став і рідною домівкою для Павла Чубинського. Його сюди у 1870 році запросив на роботу на цукроварню молодший Платонів брат Василь. На той час співвласник і керівник ще донедавна процвітаючої фірми «Брати Яхненки і Симиренко», що вже занепадала.

Як би там не було, але у Млієві Чубинський знайшов щирих друзів, людське тепло, увагу і повагу та прихисток після майже семилітнього заслання в Архангельській губернії.

І навіть більше. Бо мліївський період став чи не найщасливішим у житті Павла Чубинського. Чубинський видає збірку власних  віршів «Сопілка Павлуся», готує до друку сім томів «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», знаходить своє кохання і одружується з Катериною Порозовою, сестрою дружини інженера-цукровара Толпигіна…

Той факт, що автор слів державного гімну України кілька років був мліївчанином, ходив вулицями села, спілкувався, товаришував з його жителями, неабияк схвилював місцевого фермера і активного громадського діяча — патріота, головного отамана Городищенського козацького полку імені Максима Кривоноса Міжнародної асоціації «Козацтво» Сергія Ковелу. Він зробив усе належне, щоб увічнити пам’ять про Павла Платоновича Чубинського на час його проживання у Млієві.

На прохання пана Сергія відгукнувся ще один патріот — підприємець Петро Мартинюк, який і виготовив з каменю чудову меморіальну дошку. Що знайшла своє місце на будинку Симиренків й була урочисто відкрита напередодні Святої Покрови та свята Захисника Вітчизни 12 жовтня 2016 року. І освячена священиками Української православної церкви Київського патріархату отцями Миколою Мохнацьким та Миколою Сакундяком.

На багатолюдному зібранні за участю мліївців, представників влади, гостей — зокрема й президента Міжнародного благодійного фонду ім. П.П.Чубинського Олександра Конечного, були сказані зворушливі слова про того, хто поклав на папір пророчі рядки: «Ще не вмерли України і слава, і воля!..» Адже саме завдяки небайдужості багатьох поколінь українських звитяжців, їхній самовідданій праці постала, нарешті, наша Держава. І внесок у цю велику справу Павла Чубинського, який писав: « Я сіро в світі працював. Я сіяв те, що Бог послав», особливо вагомий. Він — серед невтомних лицарів, які, як і їхній духовний батько Тарас Шевченко, кликали боротися.

І цим наближали сьогоднішній світлий день України.

 

 

Опубліковано у Земляки. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь