Гулаки-Артемовські і Покрова

Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат шлюбним вінцем.

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят в Україні. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.

Корені виникнення свята Покрови сягають сивої багатотисячної давнини і пов’язані з космічним станом природи, відповідно, особливим етапом у житті людини. Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває землю або листям, або снігом.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої. Дівчата, які бажали взяти шлюб просили на свято Покрови у церкві: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою».

Свято Покрови було введено у християнство в Х сторіччі і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі). Місто було оточене чужинцями (за різними джерелами – то мали бути як давні руси , скити, на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни, араби або турки. Мати Божа  покрила своїм омофором містян, які молилися у церкві.

Ця подія стала провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники, які звільнили населення від нападників.

Отже, християнське свято Покрови запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від ворогів.

Для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. Вони вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту й отримало другу назву –  Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще і як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія, яка постала в час Другої світової війни на землях Західної  України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку Пресвятої Богородиці. Отже, сьогодні Покрова – це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.

Для Гулаків-Артемовських свято Покрови мало особливе значення. Адже прадід, дід, батько і дядько нашого видатного композитора і співака Семена Гулака-Артемовського вели службу Божу в церкві Покрови Пресвятої Богородиці у рідному Городищі.

Якщо взяти прийняту дату 1742 рік, коли на запрошення місцевої громади у містечко над Вільшанкою приїхав із Черкас Патрикій  Артемовський, то представники  роду Артемовських правили службу Божу церкві Покрови мало не сто років.

Точніше до 1829 року, коли помер батько автора опери «Запорожець за Дунаєм» отець Степан Артемовський. Але і на цьому крапку ставити не можна. Бо в ХІХ сторіччі, трохи пізніше, тривалий час священиком  церкви Покрови був онук Степана Артемовського, син його молодшої дочки Анни – Яків Залєський.

Читаємо у Щоденнику Тараса Шевченка, великого друга Семена Гулака-Артемовського, запис за 29 липня 1857 року, де він повідомляє, що бачив уві сні Семена Гулака-Артемовського з дружиною, як ті виходили із церкви Покрови на Сінній площі в Петербурзі. Це не пряме свідчення того, що з храмом Божим Покрови Пресвятої Богородиці Семен Гулак-Артемовський пройшов усе своє життя. Тобто, і в зрілі роки, далеко від батьківського порогу, від родинної  Городищенської  церкви для нього і в далекому Петербурзі рідною,  стала місцева церква Покрови, де він бував із дружиною, з дітьми у свята. Як істинний християнин,  через усе життя Семен Гулак-Артемовський проніс велику любов до батьківської церкви.  З неї ж розпочався його шлях у світ, бо храм Божий заклав у свідомості малого хлопця найперші, найголовніші засади моралі, духовності, початкової освіти.

Таке ж значення  церкви Покрови і в житті дядька Семена Гулака-Артемовського, видатного байкаря, ректора Харківського університету Петра Петровича Гулака-Артемовського.

У далекому місті Слобожанщини, в якому він прожив і пропрацював майже пів століття  для нього і його родини також рідним став храм Покрови Пресвятої Богородиці.

Про це засвідчує його дружина Єлизавета Федорівна, згадуючи про смерть свого чоловіка: «Помер під час ранкового богослужіння в церкві Покрови Пресвятої Богородиці, особливо люблячи це свято».

До слова, це сталося саме в храмове свято 1865 року.

Тож відзначаючи нині величне свято Покрови, можемо і ще раз згадати великих земляків Гулаків-Артемовських, життя яких тісно пов’язане із Городищем і які прославили його на весь світ.