Музею Симиренків – 50

Правда завжди перемагає, хоч як її намагаються оббрехати.

Унікальна родина Симиренків не має аналогів в українській історії. Тобто щоб чотири (!) покоління одного роду стільки зробили для своєї Вітчизни!..

Симиренки закладали фундамент економічної могутності України – були видатними підприємцями і промисловцями.

Симиренки стали щедрими меценатами, зусиллями яких українська культура, література розвинулися до світових висот.

Симиренки були талановитими винахідниками, інженерами, великими вченими.

Симиренки були українськими державними людьми. Які закладали фундамент національної свідомості українців. Без чого не було б ні Визвольних змагань 1917-1922 рр. і незалежної Української Народної Республіки, ні остаточного відновлення Української незалежності 24 серпня 1991 року.

Федір, Платон, Василь, Левко, Володимир Симиренки. П’ять Велетів української землі.

Історія життів Симиренків – то історія нашої України. Сплюндрованої, пригнобленої. В кайданах. Але не знищеної. І не скореної. Завдяки і їм вона піднімалася  з колін. Щоб, врешті-решт, розірвати московські колоніальні пута.

Але до того.  Уже новітня Російська імперія зі зручною для московитів назвою «Радянський Союз» зробила все, аби оббрехати й розтоптати Симиренків, знищивши їх фізично й заборонивши навіть їхні світлі для всіх українців імена!..

Та вона не могла знищити те, що не знищується – помологічну науку, основоположниками якої в Україні стали батько і син – Левко і Володимир Симиренки.

Вона не могла стерти з землі Мліїв. Звідки українська помологія розвивалася. Бо тут була її, образно кажучи, творча лабораторія!  Всесвітньо відомий розсадник!

Зрештою, правда стала повертатися. Завдяки, знову ж таки, справжнім українським, патріотам. Таким, яким був Микола Михайлович Артеменко, яким є Петро Васильович Вольвач. Саме ці дві людини стояли біля колиски пам’яті великої родини Симиренків, коли на межі шістдесятих-сімдесятих років ХХ століття ініціювали створення у Млієві, на колишніх теренах розсадника Л.П.Симиренка, а тоді вже садово-городньої станції, меморіального музею Великої Родини Симиренків. Хоч спочатку комуністична радянська влада дозволила вшановувати лише Левка Платоновича! Володимира Левковича Симиренка  можна було  тільки згадувати! Але і на тому спасибі! Ну а на їх попередників продовжувало діяти політичне комуністичне табу!

24  листопада 1970 року Городищенська района рада ухвалює рішення про створення  у Млієві, на теринах  садстанції, музею Левка Платоновича Симиренка.  А вже наступного дня його було відкрито!

І розпочинався він із однієї кімнати. Але його зростання – то тема окремої розмови. Й, напевнее, не однієї розповіді.

Сьогодні музей родини Симиренків, що від свого народження розмістився в давньому родовому будинку Симиренків, має 11 експозиційних зал. Які, крок за кроком, розповідають про життя найяскравіших представників славетної родини. Демонструючи унікальні фотографії, документи, особисті речі, предмети побуту тих епох тощо. Адже більшість експонатів багатющого фонду (більше чотирьох тисяч) представлено в експозиції. 

З першого січня 1992 року музей родини Симиренків у структурі Черкаського обласного краєзнавчого музею і функціонує як його відділ. Що дозволяє Мліївській Симиренківській Святині жити, розвиватися та мати майбутнє.

Про популярність музею родини Симиренків свідчить те, що за час існування його відвідало близько 100 тисяч екскурсантів! А в останні роки заклад щорічно приймає до чотирьох тисяч небайдужих до своєї минувшини, зокрема до доль кращих із кращих українських синів, якими є витязі Симиренкового роду. Отже, інтерес до нашої героїчної історії та її творців лише зростає. І ця духовна наповненість свідчить, що патріотизм, хвилюючі патріотичні почуття проростають у нашого народу глибоким, всепереможним корінням!

Тому  працівників музею родини Симиренків невимовно тішить те, що люди їдуть у Мліїв з усіх  усюд Вітчизни. І з-за кордону.

Окрім музею родини Симиренків, вони щемно оглядають й інші історичні куточки  Платонового хутора – дендропарку, у якому ростуть дерева, посаджені ще Левком і Володимиром. Збудовану останнім чудову архітектурну перлину – нинішній Дім Науки садстанції. Не проминуть і родинний, зведений у 1858 році, Храм Святої Трійці. Аби побувати у святині, під куполами якого стояли і Тарас Шевченко, і  Павло Чубинський!.. Великі Імена, які стали символами матері-України!

А біля Храму – ще не до кінця поновлений родинний цвинтар Симиренків. На ньому спочивають  Федір,  Платон,  Левко… Їхні близькі родичі Яхненки. Теж святе для кожного українця місце, наш національний пантеон. Хоч уже й не раз поплюндрований. Правнуками поганими.

Музей родини Симиренків (саме таким змістом він наповнюється сьогодні) зустрічає своє повноліття зі щирим бажанням продовжувати служити  людям.

Усім, хто цікавиться  минулим, хто шанує Симиренків. Хто, пізнаючи день вчорашній  та давніший, і сам наповнюється силою й енергією, щоб будувати нашу незалежну державу – заможну, процвітаючу країну для українців нинішніх і наступних поколінь. Така Україна – для Симиренків – найкраща пам’ять!

Тож ласкаво запрошуємо, дорогі друзі, у Мліїв, у музей родини Симиренків!..

Залишити відповідь