Наша національна приказка на всі випадки життя «Світ не без добрих людей» для цієї історії найдоречніша. Але спочатку були «погані люди». Які восени 2018 року під покровом ночі обікрали загальноукраїнську святиню – меморіальний будинок-музей родини Симиренків у Млієві. Поцупивши «всього-на-всього» дві безцінні картини на полотні відомих художників радянської доби Олега Баумейстера «Шевченко на гостинах у Платона Симиренка» та Михайла Романишина «Ходімте в сад», на якій зображено засновника музею, академіка, народного депутата України першого скликання Миколу Артеменка з дітьми біля розквітлої яблуні. На жаль, зло до цього часу не покаране, крадіїв не знайдено, мистецькі шедеври не повернуті і де, в кого вони тепер знаходяться, ніхто не знає.
Що не абияк хвилює і місцеву громадськість, і численних відвідувачів музею. Однак факт пограбування Оберегу славетної української родини, представники якої залишили такий помітний слід і в українській державотворчій історії (меценат Василь Симиренко), і в духовній сфері (той же Василь Симиренко та його брат Платон), у розвитку підприємництва, цукроваріння, машинобудування тощо (Федір, Платон і Василь Симиренки), в розвитку української помологічної науки (геніальний Левко Симиренко і його не менш талановитий син Володимир), з усього видно, нікому не цікавий. Навіть тим. Хто мав би розшукати зловмисників. Аби вони відповіли за свої підлі діяння згідно закону.
А тепер про добрих людей. На яких Україна, на щастя, не бідніє. Не зважаючи на тотальну пропаганду зовсім інших цінностей. Що буквально перевертають життя суспільства з ніг на голову.
Ними стали два товариші, уже дуже поважного віку добродії, жителі міста Городища Анатолій Чередниченко і Володимир Лелека. Перший – художник-аматор, а другий звичайний трудівник-українець. Який, залишившись на схилі літ один одним у батьківській хаті, на перекір долі й хворобам, продовжує активне життя.
Анатолій Лаврентійович з друзями, літо 2018 р.
Дізнавшись про біду, що спіткала музей родини Симиренків, обоє загорілися бажанням їй якось зарадити. І негайно взялися за справу! Володимир Лелека потурбувався про красиві рамки, фарби, пензлі і все необхідне для роботи, а Анатолій Лаврентійович розпочав малювати. Так з’явилася прекрасна копія вкраденої картини Олега Баумейстера, яка тепер прикрасила головну експозицію першої зали музею. За небайдужість, величезний український патріотизм музейники щиро-щиро вдячні і Анатолію Чередниченку і Володимиру Лелеці. Від презентації, вірніше, офіційної передачі картини, поважні добродії відмовилися. Вони дуже скромні люди.
- Так уже в Україні заведено, що хтось – краде, а хтось – дарує, –
філософськи висловлює свою думку Анатолій Чередниченко. – Тож нічого особливого у своєму вчинку не бачу.
- Ми просто не могли стояти осторонь, знаючи, що можемо допомогти! Це
було б не по нашій совісті, – каже Володимир Лелека. – Порадились, і взялися за роботу. Лаврентійович – своїм талантом, а я – матеріальним ентузіазмом. Словом, кожен, хто чим міг.
Звісно, такої б людяної, гуманної філософії – та побільше у наше неспокійне, часто не справедливе життя. І таких добрих, щирих людей, як Анатолій Чередниченко та Володимир Лелека
Справжніх українців, патріотів рідної землі. Які не лише красивими словами, а на ділі підтверджують свої моральні і духовні чесноти. Їхній шляхетний вчинок – приклад для наслідування, бо те, що зробили – назавжди зостанеться у вдячній пам’яті всіх, хто прийде оглянути експозицію музею родини Симиренків, розміщену в 11 залах.
Міцного вам здоров’я і творчої наснаги, життєвої енергії, наші меценати!
На світлинах:
Анатолій Чередниченко і Володимир Лелека з подарованою музею картиною, літо 2019 р.;
Анатолій Лаврентійович за роботою. Світлина зроблена мною в старі добрі часи, коли художник ще мав здоров’я займатися своєю улюбленою справою, зима 2017 року. Якраз тоді я готувала матеріал про Чередниченка А.Л. , що друкувався в газетах «Голос України», «День» та ін., з ними тоді співпрацювала. Світлини припали до душі городищинам, місцевим краєзнавцям, які подають їх за свої у ФБ ;
Анатолій Лаврентійович робить останні штрихи до картини…
Робота в музеї спонукає мене до спілкування з людьми різного віку. Зокрема й з тими, хто має за плечима чималий життєвий досвід. Саме в свідомості цих мудрих людей наша історія, історія правди… Не так легко їх розговорити, зняти тягар років і просто згадати минуле, зазирнути в нього… Від Анатолія Лаврентійовича отримуєш не лише спогади минулих років, а якесь особливе відчуття… Дізнавшись, що авторка цих рядків має особливе ставлення до лісу, бо біля нього пройшло дитинство, юність… Обоє дядьки, дідусь були лісівниками… Бабуся зналася на лікувальних травах, завжди брала мене з собою в ліс, а тато передавав своє захоплення грибами… Отож, було до глибини душі щемно, коли Анатолій Лаврентійович намалював для мене картину… Світлину якої і пропоную вашій увазі.
Дарчий напис на картині;
Автограф А.Л.Чередниченка;
Нині Анатолій Лаврентійович хворіє, бідкається, що через недугу не може займатися улюбленою справою. Відвідувачів не приймає. Його опікує доглядальниця, соціальна працівниця, часто приїздить син з онуками… Моєму дзвінку завжди радий… Радий, що пам’ятаю…
З приводу екскурсій до музею родини Симиренків
телефонуйте: 097 41 49 513
Ласкаво просимо!
