Річниця Петра Гулака-Артемовського

     27 січня виповнюється 229 років з дня народження нашого земляка, класика української літератури Петра Гулака-Артемовського. За радянських часів Петро Гулак-Артемовський удостоївся честі вивчатися в школі як автор першого антикріпосницького поетичного твору «Пан та собака». Ця байка з алегоричними образами достатньо досліджена літературознавцями, і має високу оцінку за художню довершеність, якою Петро Гулак-Артемовський зумів передати дух епохи, возвеличити добро та засудити зло, що його Гулак-Артемовський бачив у тодішній кріпосній системі. Котру не засуджував, а критикував лише її учасників – панів, які жорстоко обходилися зі своїми підневільними селянами. Але навіть у такому вигляді байка була дуже сміливим та актуальним твором, що поставив П.Гулака-Артемовського у ряд визначних письменників дошевченківського періоду.

Про шляхи-дороги Петра Гулака-Артемовського до літературної слави, наукової роботи, викладацької діяльності і заможного життя, що називаємо кар’єрою будь-якої людини, також достатньо відомо. Але хотілося б звернути увагу на деякі її складові, що характеризують яскраві чесноти Петра Гулака-Артемовського: високу обдарованість, допитливість, прагнення до знань, наполегливість, працелюбство, доброту… Разом із цим  – бажання будь-що  вибитися у панство, себелюбство, стремління розкоші тощо. Адже все це, хоч є різким контрастом, уживалося в одній людині!

Розпочнемо із найважчих років малого Петра Гулака-Артемовського, який у дванадцять років залишився круглим сиротою. Жахливе бідування, коли навчався в Києві у бурсі, у духовній семінарії та академії відомі з його ж спогадів. І, до слова, тотожні поневіряння згодом повторив його небіж Семен Гулак-Артемовський… Пройшовши ті самі київські сходження.

Юному Петру Гулаку-Артемовському у ті роки по-справжньому допомагала тільки одна людина – його старший брат Степан, батько майбутнього композитора і співака Семена Гулака-Артемовського, який вже міцно стояв на ногах, був священиком Покровської церкви містечка Городище.

По закінченні навчання у Києві вже й Петро Гулак-Артемовський став заробляти на хліб… Знехтувавши духовною кар’єрою й ставши вчителем панських дітей.

Що йому допомогло?.. Адже вчителем-вихователем будь-хто не міг бути.

Насамперед, отримані блискучі знання. Адже Петро Гулак-Артемовський, попри все, навчався дуже старанно!..

Імпонувала й зовнішність юнака – височенький, довгообразий, смаглявий, допитливі карі очі, пишне чорне волосся, що лягало хвилями на голові… Ще він був дотепним співрозмовником, добродушним, розважливим… Такій молодій людині, по-своєму, вродливій, пани, звісно, могли довірити своїх чад…

Із кількарічної вчительської праці в панських маєтках Правобережної України Петро Гулак-Артемовський узяв дуже багато. Найперше – досконало вивчив польську мову (а пізніше – й французьку), навчився хороших манер, тобто уміння вести себе у «Вищому світі», познайомився з багатьма «потрібними» людьми, серед яких і граф Потоцький, попечитель Харківського університету. Який, як вважають більшість дослідників, і запросив Петра Гулака-Артемовського у головне місто Слобідської України, де  Петро Гулак-Артемовський став вільним слухачем університету. А вже через два роки – і викладачем! Погодьмося – таке могло трапитися лише із високоосвіченою, дуже обдарованою людиною, якою й був Петро Гулак-Артемовський. Бо, працюючи в панських маєтках ( а тоді мало не всі поміщики на Правобережній Україні були поляками), прочитав у них всі книги. Тому чудово,наприклад, знав польську літературу. Що тоді на дві голови була вища української і російської. Майже п’ятдесят років життя у Харкові (1817-1865рр.), то злет науково-викладацької кар’єри Петра Гулака-Артемовського. Адже був Петро Гулак-Артемовський і багатолітнім деканом, і вісім років (1841-1849рр.) ректором місцевого університету. І до почесної відставки прийшов із багатьма нагородами – численними орденами Російської імперії, цивільним чином дійсного статського радника, що відповідав військовому званню генерала.

Ті поодинокі спомини тих часів про Петра Гулака-Артемовського характеризують його не найкращим чином. Наприклад, згадують як випещеного пана з багатьма перснями на обох руках… Скупо про Петра Гулака-Артемовського розповідає й відомий історик Микола Костомаров, який навчався у Харківському університеті, і навіть квартирував у Петра Гулака-Артемовського. Про свого викладача він зовсім не високої думки…

Відомо також, що за прагнення до багатства й розкоші, негативно про П.Гулака-Артемовського відгукувався і Тарас Шевченко, який говорив, що Петро Гулак-Артемовський «у пани постригся»…  І, якщо Великий Кобзар жваво листувався із іншим харків’янином, відомим українським письменником Грицьком Квіткою-Основ’яненком (до речі, хорошим приятелем П.Гулака-Артемовського), то з нашим земляком-городищенцем, як мовиться, і не знався… Втім, і самому Петру Гулаку-Артемовському, далеко не вся творчість Тарасова подобалася…

Бо, попри всі заслуги перед рідною літературою, інший бік  діяльності Петра Гулака-Артемовського був спрямований на утвердження русифікації в Україні. Адже 26 років  в університеті очолював ще й кафедру російської історії! Тож професор П.Гулак-Артемовський був і рупором російської державної політики в освіті! Адже університети, відкриті в Одесі, Харкові і Києві, були у першу чергу осередками русифікації в нашому краї. Хоч про яку б іншу прогресивну роль нам не говорили…

Саме тому… Похваляючи Україну і українців… Та на словах глузуючи з «кацапів», «москалів» і т.д. Петро Гулак-Артемовський вірою і правдою їм служив. Адже особисто був відомий цареві Миколі й цариці Олександрі Федорівні. (Які жорстоко розправилися із Т.Шевченком, віддавши на десять років у солдати та цим укоротивши нашому генію віку. Бо до армії Тарас мав козацьке здоров’я. А із заслання повернувся тяжко хворою людиною).

І августійша сім’я Росії за запопадливу службу особисто нагороджувала вірнопідданого Петра Гулака-Артемовського і орденами, і перснями із діамантами, і високими званнями…Зокрема, був нагороджений орденами святої Анни ІІІ, ІІ ступенів, ІІ ступеня з імператорською короною, святого Станіслава ІІ, і святого Володимира ІV ст.

Зрозуміло ж, що не за його любов до «Малоросії»… Що дало П.Гулаку-Артемовському і його нащадкам право бути російськими дворянами…

Така гірка правда, яку можна виправдати тодішніми обставинами життя, і тим фактом, що наша Батьківщина входила до складу Російської імперії. Але ж… Небіж Петра Гулака-Артемовського Семен не побоявся відкрито зізнатися у любові до України!..  Написавши чудову оперу з її історії. У його дядька такого публічного зізнання нема. Хоч легко заперечити – українські байки Петра Гулака-Артемовського – то теж неабиякий патріотизм!.. Мабуть, що так.

Але ж був і другий патріотизм – великоросійський!.. І оце уживання двох протилежностей в одній особі – це трагедія українського народу. Немало світочів якого служили Росії. Не забуваючи й рідну Україну. Оця роздвоєність – то тема окремих досліджень. Нею хворіли цілі покоління українців, що озиралися на своїх духовних заспівувачів та брали з них приклад… Це давало ворогам українства уже в самій Росії право твердити про якийсь єдиний «руський народ» із росіян та українців разом.

На жаль, ця  двоєдина свідомість і сьогодні присутня в багатьох українців…

Хоч її спростовує навіть та ж жорстока дійсність із Кримом, Донбасом та тисячами українських смертей…

Проти братів п’ять років не воюють…

А данину належної шани П.Гулаку-Артемовському українці всеодно віддають, називаючи його іменем вулиці. Зокрема,така є у Харкові, де зовсім недавно йому встановлено й пам’ятник; є вулиця його імені у Вінниці, у недалекій Кам’янці є провулок Петра Гулака-Артемовського. І це дуже доречно. Хоча б тому, що у це містечко у 1832 році, згідно даних Черкаського державного архіву, вийшла заміж за купця Станкевича молодша сестра Семена Гулака-Артемовського Серафима. Отже,  небога Петра Гулака-Артемовського…

• У нашому музеї, – говорить директор Городищенського музею видатного композитора і співака Алла Сухорученко, – є експозиція, присвячена Петру  Гулаку-Артемовському, яку завжди з цікавістю оглядають відвідувачі. Фонди музею також постійно поповнюються експонатами про видатного байкаря і науковця. Звичайно, чи достатньо він пошанований у рідному місті, питання залишається відкритим. Говорячи про ті ж вулиці, навчальні заклади, премію тощо. Де віддано перевагу Семену Гулаку-Артемовському, і, вважаю, заслужено. Як заслужено ми віддаємо й шану його дядькові, талановитому письменнику-байкарю Петру Гулаку-Артемовському. Прийде час, і я в цьому переконана, коли всі епохи української історії будуть ґрунтовно та об’єктивно вивчені. Й розставлені крапки над «і» і над подіями та їхніми учасниками.

І воздасться усім по заслугах… Бо правда, й лише правда допомагає рухатися вперед, до кращого життя.