Спадкоємець Слави Симиренків

Анатолій Олексійович Кучер родом з квітучого В’язівка. Села, що дало Україні немало відомих людей.

Так розпорядилася доля, що 26-літній Анатолій Кучер, випускник Української сільськогосподарської академії, опинився у також квітучому Млієві. Бо його, талановитого сільського хлопця, залюбленого в рідну землю, завжди манив отчий край. Де краса неповторна, де дихається на повні груди, де людина і матінка природа одне ціле…

Тому Мліїв з’явився на його життєвій дорозі не випадково…  Адже прийшов сюди у садстанцію, аби дбати, ростити сади…

Бо судилося Анатолію Олексійовичу стати не лише мліївцем, яким залишається й по нині,  став він ще й гідним продовжувачем справи Левка Платоновича Симиренка, і почесне звання симиренківця проніс через усе нелегке, але світле, щасливе життя… Яким воно було до недавна… Але не сьогодні, коли для всіх нас війна…

У науково-дослідній станції ім. Л.П.Симиренка багато десятиліть займався наукою… Пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до  кандидата сільськогосподарських наук, заступника директора з наукової роботи… При тім працював на цій посаді за кількох  керівників… А починав із незабутнім Миколою Михайловичем Артеменком, який взяв його на роботу, і, як вважає Анатолій Олексійович, «вивів у люди» аж до свого заступника…

Пройти школу академіка Артеменка – то не лише велика честь, а й не менша відповідальність, і заслужити в нього увагу, прихильність, авторитет було дано не всім…  Щоб таке сталося, потрібно було мати важливі критерії…  Саме їх і мав молодий науковець – беручкий до роботи, відповідальний, наполегливий, ініціативний, принциповий,товариський… І дуже скромний. А якщо ще додати  його кропітку працю вченого-селекціонера, то зрозуміло, чому Анатолій Кучер став заступником досвідченого директора: Микола Артеменко в людях не помилявся, знаходив і ростив справжні таланти, у нього була велика команда однодумців і дуже хороші молоді керівники різних ланок, серед яких і Анатолій Олексійович… Саме вони, всі разом, і створили диво-казку – Мліївську садстанцію 70-х – 80-х років минулого століття, що ще й стала науково-дослідним інститутом помології імені Л.П.Симиренка.

Заслуги Анатолія Кучера перед Млієвом, перед мліївською наукою, перед усією українською помологією дуже великі!.. І прийде ще той час, коли про його наукову роботу, про трудову діяльність майбутні молоді дослідники напишуть навчальну й потрібну монографію. Бо безцінний досвід не може, не повинен зникнути, ніби його й не було… Це не розумно, не правильно, бо всяка наука розвивається з минулого, з надбань попередників… І якщо тепер в Україні прикра пауза багато в чому з відомих причин, то це тимчасове явище… Прийде час, і наукова спадщина вченого-селекціонера Анатолія Кучера знову буде затребувана. Бо така природа речей.

А спадщина в нього потужна!.. Десять сортів груш і його, і в співпраці з  колегами-селекціонерами, і … дітьми – сином Русланом та  дочкою Оксаною!..  Платонівська, Городищенська, Вдала, Райдуга, Зимова мліївська, Зеленка мліївська, Лимонна мліївська, Чарівниця, Віра, Оксамит ( останні дві названі  на честь дружини й доньки).

Діти, до речі, пішли батьковою стежкою – обоє кандидати  наук, Оксана доцент Черкаського університету ім. Богдана Хмельницького.

  Груші й зараз проростають по всій Україні добірними плодами, тішачи соковитістю, неповторними смаковими якостями, приносячи радість тисячам людей, даруючи їм здоров’я …

А ще Анатолій Олексійович автор 67 наукових праць!

Але все те  лише один бік помологічної науки Анатолія Кучера!  Бо є і ще один, не менш вагомий! Що поширюється на всю селекцію науково-дослідної станції і садінституту! Адже Анатолій Олексійович багато років очолював  мліївську садівничу науку! Організовував, згуртовував, вирішував її проблеми і допомагав рухатися вперед! Під його вмілим керівництвом також працювали десятки талановитих вчених, його успішних колег! І в часи Анатолія Кучера рідній Україні було даровано не лише його десять груш, а й десятки сортів інших плодово-ягідних рослин… ( До речі, за те дарування держава тоді  спромоглася сказати тільки  словесне «спасибі»).

На очах Анатолія Олексійовича пройшла не одна епоха Мліївської науково-дослідної станції садівництва. На його віку вона пережила й величні злети, й, на жаль, дуже сумні падіння… Останнє завжди краяло й крає його небайдужу душу… Болить душа за те, що небувалий розквіт обернувся нинішніми невеселими реаліями… яким, звичайно, є пояснення, але хіба людина, трудове  і все інше життя якої пов’язане з Млієвом, це може зрозуміти? Щоб заспокоїтися? Так, розум ніби розуміє… А серце… Ні.

Однак… Зостається все-таки надія… Бо вона завжди з нами… У Анатолія Олексійовича і його дружини Віри Іванівни, яка є його вірним і надійним тилом, сьогодні ж одна надія, надія на нашу Перемогу, бо і син Руслан служить у ЗСУ, захищає Батьківщину й свій народ…

Віддушина у Кучерів зараз – їхні онуки, донька Оксана з родиною, їхня дорога невістка Настя, яка також живе великою надією…

 У життєвих клопотах, серед війни, непомітно прийшов до Анатолія Олексійовича й день його народження. Який він зустрічає сьогодні, 16 липня, посеред літа… І який, не зважаючи на всі болючі негаразди життя, слава Богу, не відмінити…

Хочеться щиро, від душі побажати йому, гідному продовжувачу справи великих учених Симиренків, нев’янучого здоров’я, душевної рівноваги і збуття всіх сподівань, які зроблять його щасливим на рідній землі…

Хай оминуть біди Вашу родину, дорогий Анатолію Олексійовичу! Хай прийде довгожданий переможний мир на нашу землю й для всіх українців!

З роси і води Вам, Анатолію Олексійовичу, на довгі літа!..

На світлинах:

Анатолій Кучер – кандидат сільськогосподарських наук, завідуючий відділом селекції по грушах у грушевому саду  Мліївської дослідної станції імені Л.П.Симиренка, 1986 рік.

 Наукові співробітники Мліївської науково-дослідної станції ім. Л.П.Симиренка у гібридному саду. Ліворуч вчений секретар В.О.Сіленко та кандидат сільськогосподарських наук Анатолій Кучер, 1989 рік.

Кандидати сільськогосподарських наук  Анатолій Кучер, Ласкавий В.П. проводять досліди в молодому яблуневому саду Мліївської дослідної станції садівництва ім.Л.П.Симиренка, 1983 рік.

Яблуневий сад на Завадівському відділення Мліївського НДІС  ім.Л.П.Симиренка. На передньому плані Анатолій Кучер, в центрі директор  Хоменко І.І.,  біля нього селекціонер по яблуні В.Я.Чупринюк, 1995 рік.

Мліївські сади приїхав фотографувати Сугак О.- головний редактор журналу «Садівництво, виноградарство, виноробство України» ( в центрі). На світлині також Анатолій Кучер – кандидат сільськогосподарських наук, заступник директора Мліївського НДІС ім.Л.П.Симиренка  з наукової частини, Чупринюк В. Я. – кандидат сільськогосподарських наук, селекціонер; вчений секретар Сіленко В.О.; Хоменко І.І. – директор Мліївського НДІС, 1996 рік.

 Світлини сортів  груш, виведених Анатолієм Кучером.

З приводу екскурсій до музею родини Симиренків телефонуйте:

097 41 49 513

Ласкаво просимо!