Світлій пам’яті Володимира Симиренка

У ці дні минає 85-а річниця, як було розстріляно Володимира Симиренка. Сталося це в ніч із 17 на 18 вересня 1938 року у місті Курську, де сталінські кати вбили Великого Українця, геніального вченого і організатора садівничої справи в тодішній соціалістичній Україні.

 Бо, попри те, що він був великим помологом, селекціонером, генетиком, Володимир Левкович Симиренко ще й заклав основи помологічної книги України, з його ініціативи, були створені Державні помологічні комісії, що визначали розвиток українського садівництва у двадцятих – тридцятих роках ХХ ст., на наступні десятиліття й аж до сьогодні. Вся наукова робота в помології, видання книг, газет, журналів тощо були переведені на українську мову. Завдяки Володимиру Симиренку Україна стала флагманом садівництва тодішнього Союзу, на неї припадало майже половина садів. Як це не звучить парадоксально, такого  тодішня вища союзна радянська російська влада йому «пробачити» не змогла.

І останньою «краплею», що прорвала показне терпіння сталіністів до вченого, стали ось ці слова, які Володимир Симиренко виголосив на заключному засіданні всесоюзної наради по стандартизації асортиментів, ймовірно, 26 грудня 1931 року:

« Головний метод Мічуріна – працювати з одиницею. Головний метод, який я признаю – це працювати з тисячею. Я з його методом не згоджуюсь, не згоджуються з ним і ряд інших робітників. Ми знаємо, що з цього приводу є цілий ряд думок. Іван Володимирович Мічурін вважає, що можна вивести гібриди шляхом схрещування і що можна шляхом примінення ментора змінити генетичну суть гібридів. Я в даному випадку в це не вірю, я вважаю, що це взагалі не метод, і такої ж точки зору притримується безконечне число людей, як у нас в Союзі, так і за його межами.»

(Стенограма заключного засідання «Всесоюзної наради по стандартизації асортиментів», 20-26. ХІІ.1931 р.)

.

Саме цими, звичайними дискусійними словами наш великий земляк підписав собі смертний вирок. Принаймні, так вважають дослідники-симиренкознавці, серед яких і авторитетний сучасний вчений, академік Петро Вольвач. Трохи більше, ніж через рік, у січні 1933 року Володимира Левковича Симиренка було вперше арештовано.

 Звичайно, грозові хмари ненависті комуністів до Володимира Симиренка, як і до його роду, почали згущатися ще раніше – в кінці 20-х років, коли чекісти звично вишукували тисячі й тисячі «ворогів народу» з представників-вихідців із так званих «ворожих класових станів». Проти Симиренка вже відтоді збиралися» компрометуючі» матеріали, звичайні банальні доноси його ж підлеглих, часто бездарних людей, які заздрили розуму, вмінню і добрим людським якостям Володимира Симиренка. На жаль, звичайна картина української дійсності, коли нице, буденне, сіре не може зрозуміти людину вищого польоту та, керуючись заздрістю, творило підлість. І якщо в наші часи подібна практика іноді закінчується зняттям когось із роботи, посади тощо, то в ту трагічну епоху зло, на вістрі котрого влаштувалися «чорнороби» компартії – чекісти, гепеушники, енкеведисти, а в майбутньому і недавні кегебісти, що гордо називали свою контору, яка знищила мільйони людей, «конторою глибокого буріння», то тоді зло несло фізичне знищення десятків тисяч, часто кращих з кращих громадян. Про яких справедливо кажуть: «цвіт нації». Так розпорядилася жорстока доля, творцями якої став злочинний комуністичний тоталітарний режим, що і Володимир Симиренко став знищеним цвітом української нації, поплатився за те, що був українцем, що невтомно працював для України і свого народу. А так, виявляється, не можна… От якби він був «руским», то всьо у нєво было бы хорошо…».  Як перегукуються часи – той і наш, як не змінюється московія, як не змінюється їхнє ставлення до українців, які вони все-таки відсталі від сучасної людськості, толерантності, демократії… У подібному випадку діагноз один, народний: «Що ти вдієш, як у них воно в крові…». Але то вже інша тема.

Повертаючись до Володимира Симиренка, хочу ще  і ще раз підкреслити: після його знищення не лише на його ім’я було накладено табу, тобто заборонено й згадувати. Його вирішили викреслити із життя не тільки  як вченого, а й фізично, як людину. Довгі десятиліття ніхто з рідних не знали, що з чоловіком, батьком, братом… Чи він живий?..  Де перебуває, як живе?.. Ось така була «комуністична цивілізація»… Щаслива, коли « я другой такой страни не знаю, де так вольно дишіт человек…» натхненно співали… Тільки мільйони мертвих – убитих кулями, закатованих голодом не могли співати…

Про всяк випадок про Володимира Симиренка терористична влада поширювала всякі небилиці, зразка того, що він, мовляв, воює на фронті «Великої Вітчизняної війни», де й героїчно загинув у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками…». В усякому разі, коли я прийшла працювати в музей родини Симиренків, то в експозиції значилися такі роки його життя (1891 (вірно) – 1943 (!…)

Сьогодні ми знаємо страшну правду про те жахіття, яке створила сталінська влада з Володимиром Симиренком. За що їй ніколи не буде ні забуття, ні прощення.

Нинішні, сущі українці, всі, кому дорогі Симиренки, хто до глибини душі, до болю в серці співчуває гіркій страдницькій  долі Володимира Симиренка й інших представників цього розстріляного роду, низько вклоняються їхній світлій пам’яті. Симиренки творили для України, і щоб була Україна. І вже остаточний підсумок їхньої шляхетної праці, як і багатовікову боротьбу українців за своє національне визволення, свободу і незалежність поставить наша Велика Перемога.

На світлинах: Володимир Левкович Симиренко;

Дружина Володимира Симиренка Марія Демидівна;

Академік Петро Вольвач розповідає внукові про горобину, привезену ним з місця поховання Володимира Симиренка в урочищі Солянка (Курськ, Росія) і посаджену ним біля музею родини Симиренків.

З приводу екскурсій в музей родини Симиренків телефонуйте:

097 41 49 513

12 Replies to “Світлій пам’яті Володимира Симиренка”

  1. … [Trackback]

    […] There you will find 41965 more Information on that Topic: gulak.org.ua/svitliy-pam-iati-volodymyra-symyrenka/ […]

Залишити відповідь