Зустріч в музеї С.С.Гулака-Артемовського

Лілія Блискавиця дарує Аллі Сухорученко книгу

                       

Цікава зустріч  нещодавно відбулася в музеї С.С.Гулака-Артемовського. А завітали на неї до шестикласників Городищенської зош №2 із їхньою вчителькою Тетяною Мироненко учасники творчого літературного об’єднання «Натхнення»,  знані поети, член Національної спілки письменників України Олексій Тичко, Олександр Козубенко, Надія Шумило, відомий художник Олекса Близнюк. А також гостя зі Сміли – талановита дитяча письменниця,  член Національної спілки журналістів України, краєзнавець, громадська, мистецька діячка, авторка кількох книг, поетеса Лілія Блискавиця. Їх і представила дітям провідний екскурсовод музею С.С.Гулака-Артемовського Наталія Сидоренко, наголосивши, що літературно-мистецьке панно Городищини можна продовжити іменами Володимира Чоса, Олександра Лана, Володимира й Максима Гаптарів та іншими творчими особистостями, що прославили чи й зараз прославляють словом благословенний край Гулаків-Артемовських і Симиренків.

Але цього разу в центрі уваги була Лілія Блискавиця – надзвичайно ерудована, наділена багатьма чеснотами жінка, найперше – Божою літературною іскрою. Адже розмова торкнулася її чудової книги для дітей «Ойойойкове гніздечко», в якій вмістилося чотирнадцять прекрасних оповідань, більшість біографічного характеру. Одне  з них, «Артисти погорілого театру» з величезним інтересом прослухали і діти, і дорослі учасники зустрічі. Для нас, городищан, воно цікаве не лише літературно-художньою довершеністю і насиченим змістом. А й тим, що в ньому молода письменниця розповіла, як дев’ятилітньою дівчинкою, разом із двоюрідною сестрою-ровеснецею Наталею ставили для своїх бабусь… фрагменти з безсмертної опери «Запорожець за Дунаєм»!..  Притім, Ліля виступала у ролі Карася, а Наталя була Одаркою… Ось і полилися з книги знані всіма українцями безсмертні рядки:

Звідкіля це ти узявся

де ти досі пропадав?!

Хоч би Бога побоявся,

Хоч би трохи сором мав!

І відповідь Івана:

  • Ось послухай, що вчинилось,

страх мене бере й тепер.

Лишенько таке зробилось,

трохи-трохи я не вмер!..

І оте найдотепніше:

  • Ой, Одарко, годі буде,

перестань бо вже кричать!

  • Ні, нехай же чують люди,

Ні, не буду я мовчать!

Юні городищани  були дуже схвильовані почутими словами з опери “Запорожець за Дунаєм”. Не менше, ніж бабусі-слухачки, як про це пише авторка: «Концерт, який влаштували онуки, звеселив, і, разом з тим, зволожив бабусям очі…»

Дуже зворушило дітей і ще одне оповідання – «Картина з горища» про відомого українського художника Івана Кулика.

Із задоволенням вони також прослухали й пісню «Стомлений берег» Лілі Блискавиці, бо на її слова й музику…

Втім, із Лілею все зрозуміло – її талант  не міг не прорости і буйно розквітнути!.. Адже родинне коріння тісно переплетене з Шевченковими Моринцями – тут промайнуло її босоноге дитинство, бо щоліта жила у своєї рідненької бабусі – вчительки… А Великий Кобзар – найулюбленіший поет.

Але приємно здивувала письменниця не лише своєю багатогранною творчістю… А й надзвичайно цікавими життєвими стежками… Адже пані Ліля побувала чи не на всіх континентах, десятках країн світу… Свідченням того стали її багатющі колекції мушлі, павуків, метеликів, які зібрала в час захоплюючих подорожей на Каріби, в Пуерто Ріко, Арабські Емірати, Іспанію, Єгипет, Індію, Китай… І перелік можна продовжити!..

На закінчення зустрічі Лілія Блискавиця вручила Олексі Близнюку пам’ять-символ, фаянсовий дзвоник, аби завжди будив його до творчого життя!..

А пан Олекса побажав чарівній гості своїм проникливим Словом сягнути найглибших глибин людської душі!..

А ще Ліля Блискавиця на згадку про незабутню зустріч подарувала музею С.С.Гулака-Артемовського свою книгу «Ойойойкове гніздечко» та добірку інших творів… Директор Оберега нашого видатного співака й композитора Алла Сухорученко щиро подякувала за щедрий подарунок та побажала авторці нових творів, і, обов’язково, нових зустрічей у Городищі.

А розповідь закінчу неповторною поезією Лілії Блискавиці:

Відшаленіли крилами роки…

У затишку діброви між ярами,

замріяні і голубі ставки

вдивляються у небо дзеркалами.

Згадаю краєвиди чарівні,

розмаї трав у стоголоссі гаю,

і кличе туга у далекі дні,

в моє дитинство спогадів безкраїх.

Туди, де косогором вдалині

гуляє вітер з присмаком цілющим.

Терпкого листя вистачить мені,

щоб закохатися в життя ще дужче.

Між небом і землею, на межі,

самотній жайвір розтривожить пісню,

що задрімала в глибині душі

і проситься з дитячих мрій у дійсність.

Опубліковано у Музей, Музей С.С.Гулака-Артемовського. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь