До Симиренків

По гостях музею родини Симиренків можна вивчати і географію, й історію України.

Минулих вихідних  у Мліїв приїхала туристична група із далеких чернігівських Прилук. Себто завітали до Симиренків нащадки славетного Прилуцького полку не такої вже й давньої для нас Гетьманщини, автономної Української держави з більш ніж столітньою історією, у складі Московської імперії, яку ця ненажерлива імперія і знищила у 1764 році указом «Екатеріни Велікой», позбавивши гетьмана Кирила Разумовського влади та протягом наступних двадцяти літ ліквідувавши інші гетьманські державні установи. І, в завершення, кинувши кістку «малоросійському дворянству», козацькій старшині, зрівнявши її «у правах» із «великоросійським»  дворянством.

Ну, це щоб невдоволені заткнули пельки, забули свою історію та запопадливо служили москалям за залишені їм маєтності… Що ті з великим задоволенням і кинулися служити… А представники п‘ятої колони в Україні і сьогодні з великою рабською любов‘ю поглядають у бік Раші, чекаючи нового московського ярма…

 Але цей відступ так, до слова… Як відповідь Путіну і його «українському» куму про те, що українці «ніколи не мали державності…» Ці просторікування-розумування час від часу виливаються потужними московськими помиями на голови українців тими, хто спить і бачить поновлення «советского союзу», а, точніше, Московської імперії (Путін і К* та куплені нафтою і газом його прислужники в Україні).

Але Українська держава, є і буде…  Якщо українці з усіх усюд їдуть і до Симиренків. Аби навчитися в них любові до своєї Вітчизни… Бо саме за цю любов їх понищили російські більшовики-комуністи, через що Симиренки – розстріляний рід… Втім, таких родів в Україні тисячі тисяч… І репресії, голодомори проти нашого народу у ХХ столітті влаштовувалися москалями – чужинцями з однією метою: силою терору змусити українців відмовитися навіть від думки про свою, Українську державу…

Коли я розповіла новим друзям Симиренків, що вже багато років підтримую творчі зв‘язки із їхнім відомим земляком, освітянином і краєзнавцем, почесним керівником Прилуцького краєзнавчого товариства імені Василя Маслова Анатолієм Григоровичем Риженком. Коли показала прислані в музей безцінні експонати, то почула у відповідь, що вони, прилучани, добре знають і шанують свого земляка… Але й це ще не все…

Для наших друзів стала цікавою розповідь  і про те, що млієвець Олексій Іванович Хропаль, управитель цукрових заводів Симиренків і їхній близький родич ( був одружений із донькою Федора Степановича Наталією, рідною сестрою Платона Симиренка) теж лівобережець, нащадок козацької старшини… У себе, на малій батьківщині, він якось і познайомився у 1845 році у Миргороді із Тарасом Шевченком… А  чотирнадцять літ по тому, у Млієві, Кобзар кілька днів жив у його гостинній хаті… Подружившись ще із доньками Олексія Івановича, старшу, шестирічну Катерину, ласкаво називаючи Титарівною, бо її батько був титарем Свято-Троїцького храму родини Симиренків. У якому прилучани також побували. Як оглянули й експозицію музею родини Симиренків та все найцікавіше у Млієві…

Залишившись, за їхніми словами, із найкращими враженнями від побаченого й  почутого… Хоч добиралися на Черкащину з великими пригодами, бо в дорозі «двічі обламався транспорт», як бідкалися… Проте біди залишилися в минулому, а музей родини Симиренків у пам‘яті тепер назавжди… І не лише музей.

Бо нас, українців, об‘єднує не тільки  наша історія… Нас об‘єднує і спільна велика любов до України, до своєї незалежної держави… Ми – єдиний великий український народ!.. Господар на своїй рідній землі, господар своєї долі… Про що і в наших піснях також співається!… Як і в ось цій, трохи призабутій, жартівливій:

                           Від Києва до Лубен

                           Насіяла конопель…

                           Дам лиха закаблукам,

                           Закаблукам лиха дам…

                           Достанеться й передам!..

                           Від Києва до Хорола

                           Черевички попорола…

                           Від Києва до Прилуки

                           Та й побила закаблуки!..

Тож Прилуки й прилучани  мліївцям  зовсім не далекі! А близькі, рідні… Яким, як і всім нашим друзям, з великою любов‘ю кажемо:

 «Чекаємо ваших і наступних відвідин! Раді будемо зустрічати й нових туристів.

Бо що більше людей дізнаються  про своє минуле, що більше пізнаємо красу своєї Батьківщини, то дорожчою й кращою для нас стає Україна!…

Тож приїздіть! Ласкаво  просимо!»