Микола Артеменко

«Потрясла скорботна звістка про смерть Миколи  Михайловича…»

Саме такі слова написав тоді відомий український поет-пісняр Вадим Крищенко. А голова Верховної Ради України Леонід Кравчук, виступаючи 4 червня 1991 року на сесії найвищого представницького органу республіки, дав наступну – коротку, але глибоку змістом оцінку життя і діяльності нашого видатного земляка Миколи Михайловича Артеменка: «…Відзначався винятковою людяністю і принциповістю. Агроном і вчений, хлібороб і академік, письменник, художник, воїн, поєднував у собі ті риси, які ставили його в число людей небайдужих до всього, що діялося і в нашому парламенті, і за його межами. Він автор багатьох книг, він один із авторів проекту Конституції, запропонованою нами, він завжди у всьому займав активну позицію.

Це є втрата для Верховної Ради і втрата для нашого українського суспільства…»

У ті скорботні дні дружина Миколи Артеменка Галина Олександрівна, його рідні і близькі, трудовий колектив Мліївського науково-дослідного інституту садівництва імені Л.П.Симиренка отримали телеграми співчуття та підтримки голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, прем‘єр-міністра Вітольда Фокіна, президента Академії наук України Бориса Патона, дітей Левка Симиренка – Софії, Левка та їхніх родин, великої групи депутатів Верховної Ради, серед яких Микола Білоблоцький, Вадим Гетьман, Леонтій Дмитрук…  Вони, а також інші відомі люди-керівники наукових установ, творчих спілок, журналісти тощо склали багаточисельну делегацію столиці на похоронах Миколи Артеменка. Провести його в останню путь приїхали і делегації з Черкас, Шполи, Зоряного містечка космонавтів…  І, звичайно, попрощатися з Миколою Михайловичем Артеменком прибули люди з усіх куточків Городищини. Які захотіли віддати шану людині, що стільки зробила для рідного краю, для України!.. Саме про це і говорили у своїх виступах на траурному мітингу голова Городищенської  районної ради Роман Волощук, депутат Верховної Ради України Микола Білоблоцький, від виконкому Черкаської обласної ради Костянтин Ястреб, президент академії аграрних наук Олександр Сoзінов… Та інші промовці. Серед яких хотілося б згадати і слова тодішнього заступника директора Мліївського садінституту Анатолія Кучера: «Невблаганна раптова смерть вирвала з наших рядів дорогого Миколу Михайловича Артеменка, осиротивши не тільки сім‘ю, а й всіх нас, бо це був наш батько, наставник, щирий душевний товариш, великий вчений, народний депутат. Людяність – основна риса його характеру. На повному ходу грандіозних справ і задумів смерть зупинила кипуче життя. Сказати про все, що було зроблено Миколою Михайловичем Артеменком , у ці скорботні хвилини неможливо. Все, що на сьогодні досягнуто колективом інституту – плід його невтомної титанічної праці і здібностей. Микола Михайлович всі свої глибокі знання, уміння, кипучу енергію віддавав людям…»

Сьогодні, через кілька десятиліть, що віддаляють нас від кінця життя Миколи Артеменка, пам‘ять про цю світлу постать живе у школі, яку він збудував, у десятках будинків, ним зведених, у вулиці, що носить його ім‘я, в музеї родини Симиренків , в який він вклав душу, і музей сьогодні вражає всіх його відвідувачів… У десятках-десятках, якщо не сотнях інших добрих справ, що їх для людей  звершував Микола Михайлович Артеменко.

Життя підтверджує, що трапляється й таке на землі, коли померлу людину ніким не замінити… І у випадку з Артеменком це особливо проглядається… Але новий час народжує й нових героїв… І коли загинув Левко Симиренко, то це теж стало кінцем великої епохи… Однак естафету батька підхопив його син Володимир… Коли ж і його знищили, то через неповних тридцять літ настала ера Миколи Артеменка… Рано чи пізно, час розставляє всі крапки над «і». Тож віриться, що, спираючись на майже 150-літній досвід симиренківської садівничої науки у Млієві, вона не лише відродиться, а незабаром і процвітатиме… Зрештою, для цього потрібна лише державна підтримка.  Завдяки пам‘ятній даті, маємо нагоду згадати Миколу Артеменка. Зовсім не ідеалізуючи. Бо, як слушно зауважує його дружина Галина Олександрівна, і в нього траплялися невдачі, помилки, бо «тільки той не помиляється, хто нічого не робить». Але погодьмося – людину оцінюємо не за помилками. А за тим, що вона зробила. Тож які можуть бути претензії до Миколи Михайловича?..

Проте, на жаль, знаходяться й сьогодні  такі, що ним «не вдоволені». Декому, наприклад, і зараз не дає спокою факт, що народного депутата, академіка, директора садінституту похоронено на території родинного цвинтаря Симиренків. Дивно?.. Гірко!  Але ж так постановила тоді влада, громадськість!.. А не сам Артеменко чи його вдова. І таке рішення цілком справедливе, адже Микола Михайлович Артеменко сто разів заслужив, щоб його місце вічного спочинку було біля Симиренків.

 Вип‘ячувати якісь «негативні» сторони життя, діяльності чи характеру покійного – ознака не лише поганого виховання, а й куцого розуму. Що ніяк не бачить в Артеменка справді велике. Як бачать його  у Млієві, і не лише в селі, де він прожив двадцять п‘ять років. А й по всій Україні. Як бачить його і вже цитований поет Вадим Крищенко. У творчості якого є ще й такі рядки:

                        Зриває осінь яблука у кошик,

                        Всіх пригощає в щедрості своїй…

                        А між дерев із поглядом хорошим

                        Стоїть людина – добрий чародій.

Добрий чародій із поглядом хорошим – це Микола Артеменко. Ім‘я якого ніколи не зітре вдячна людська пам‘ять.