В музеї родини Симиренків

За свою 50-літню історію музей родини Симиренків залишався самобутнім і неповторним, про що засвідчують  його численні відвідувачі. Разом з тим, за цей час відбулися епохальні зміні  в житті українського суспільства, пов`язані,  насамперед, із відновленням незалежності Української держави. З`явилися нові факти, відкриття про представників славетної родини, їхньої безкорисної праці на благо своєї Батьківщини і свого народу. Саме тому, з ініціативи директора Черкаського обласного краєзнавчого музею Ірини Собко, у  музеї  родини Симиренків сьогодні активно проводиться реекспозиційна  робота для наповнення оберегу Симиренків змістом, що відповідає історичним фактам, фактам життя і діяльності великих синів України. Зокрема змінені певні акценти щодо революційної діяльності Левка Симиренка, яка, відповідно вимог радянської ідеології, подавалася в музеї мало не головною, що зовсім не відповідало історичній правді. Участь у народницькому революційному русі Левка Платоновича не доведена навіть царськими слідчими. Окрім страждань нелюдських випробувань, життєвих митарств, втрати здоров`я, фактично, вона нічого іншого йому не дала.   Навпаки, наступна, більшовицька революція, стала ще й особистою трагедією багатьох Симиренків, зокрема Левка, його сина Володимира, онука Платона, яких  було знищено за вказівкою вже нових революціонерів, що здобули владу у колишній царській Росії. Зрештою, було вбито й багатьох інших Симиренків, через що цей рід називаємо розстріляним…

Не секрет і те, що про величезну меценатську діяльність Василя Симиренка стало відомо лише у 90-ті роки ХХ століття завдяки його внучатій небозі Тетяні  Симиренко-Торп. Тож Василь Федорович повернувся не тільки в українську історію, а й у рідний Мліїв, у свою домівку. В якій тепер маємо його портретне представлення, оцінки життя і праці, зокрема знамениті слова його сучасників –  Євгена Чикаленка: “Найвидатніший, найщиріший українець з-поміж так званих буржуїв, який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї щирої душі, а й до глибини своєї кишені” та небожа Володимира Леонтовича: «Відданість Василя Федоровича Симиренка Україні, його гарячий патріотизм складали зміст цілого його життя… кожного його вчинку, кожного його кроку».

Також  значно доповнена експозиція про повернення Левка Симиренка у рідний Мліїв та його кримський період життя. 

Звісно, знаходить у музеї родини Симиренків  своє законне місце і українська, державна мова, як цього й вимагає українське законодавство, й саме життя. А подані російськомовні цитати з першоджерел залишаються наочним свідченням колоніального минулого України та її активного змосковщення, що було великодержавною політикою метрополії щодо поневолених російським царизмом націй і народностей, у першу чергу нашої Батьківщини, яку москалі інакше й не називали, ніж «Малоросія»…

Завдяки кропіткій наполегливій праці заступника директора Черкаського обласного краєзнавчого музею Тетяни Валах та її колег нині маємо оновлені експозиції, де відвідувачі також можуть  прочитати про Симиренків і  ось такі, значимі  великим змістом, слова:  «Симиренки – рід  промисловців-цукроварників, конструкторів і власників машинобудівних заводів, піонерів пароплавства на Дніпрі, науковців і практиків садівництва, меценатів національної культури, українських державотворців». 

Слід додати, що оновлення музею  родини Симиренків, триватиме й далі. У якому, повторюсь, буде збережене все найцінніше й найцікавіше, що так подобається всім, хто його відвідує. Бо музей через те і є музеєм, що відображає епохи такими, якими вони є… Але наша історія, українське життя також має й що додати. Те, що десятиліттями і століттями замовчувалося, а то й відверто приховувалося від народу. Бо істина неможлива й без історичної правди і про Симиренків. Яким їхні нащадки мусять віддати сповна та до кінця за все, що вони зробили для рідної України. Щоб ми були справді їхніми гідними синами й доньками. А не правнуками… Так, саме тими… Як конкретно називає великий Шевченко. Його пророчі слова мають бути нашим сумлінням.