Галині Артеменко – ювілей

Життя Галини Олександрівни Артеменко невіддільне від життя її чоловіка Миколи Михайловича Артеменка. І це цілком закономірно. Адже впродовж спільно прожитих років їх поєднувало справжнє, велике кохання. Яке у родині є тоді, коли чоловік на перше місце ставить свою дружину, а дружина – чоловіка.

Їм пощастило прожити разом цілу вічність – довгих сорок чотири літ. А останні майже тридцять років Галина Олександрівна Артеменко живе без чоловіка. Така жорстока її доля. Що спочатку дала велике щастя. А потім його забрала, прирікши на самотність.

У нашій розмові Галина Олександрівна Артеменко торкається різного: свого дитинства і юності, тяжких воєнних випробувань, коли була насильно вивезена в Німеччину на примусові роботи, навчання, дозвілля… Але все зводиться до нього – до незабутнього Миколи Михайловича Артеменка. У своєму домі вона бачить кожну річ, пов’язану з ним, і про це може розповідати й розповідати… У її словах – і радість, що згадує його, і величезна печаль, що його нема… Так, вона дуже й дуже сумує за ним… Кожну мить, день, місяць… Усі ці роки… Бо ніщо не стерто з пам’яті, бо не можна з неї стерти життя… А починалося все і звичайно. І не звичайно. Вони були молоді. Зовсім юні. Навчалися у Городищенському технікумі.

  • І вперше зустрілися на хвіртці, – каже Галина Олександрівна Артеменко. – Він після поранення ще був на палицях… Глянув на мене. А я на нього – і погляди наші зустрілися… Я відчула, що трапилося щось дуже важливе, мабуть, на все життя.

Ні, не помилилася студентка Галина… Не помилився й Микола Артеменко. Який у серці, в душі відчував те саме…

Якраз  тоді в обох зародилося кохання, і свої почуття одне до одного вони й пронесли через роки – десятиліття, а Галина Олександрівна Артеменко несе і зараз…

– Ми часто їздили на всілякі зустрічі, брали участь у багатьох-багатьох заходах у Городищі, в Черкасах, Києві… – Пригадує жінка. – Я, звісно, завжди гарно одягалася, чепурилася… А Микола Михайлович  Артеменко  підійде, гляне… Й промовить: «Ти у мене найкраща!..» Напевне, рідко було таких збирань, коли не казав ці слова… Щирі, добрі, сердечні… І я знала, теж завжди казала, що мій чоловік – також найкращий у світі!.. Бо так вважала, так вважаю, бо так і є.

Народна мудрість твердить, що в житті, як на довгій ниві… Тобто, всякого трапляється… Як на морі-океані… То штиль, тиша, лагідні хвилі й блакитні небеса… То шквал, вітер, і буря…

Ні, в родині Артеменків було все перше… Себто спокійне, врівноважене життя…

Як одружилися, народилися діти, молоді батьки ще вчилися, здобували освіту, і працювали… Клопотів, звичайно, завжди вистачало. Як і в кожній родині. Тоді і зараз. Лише в кожній – свої…

  • У нас,  – розповідає Галина Олександрівна Артеменко, – завжди була родинна злагода.

 І заслуга в цьому, перш за все, Миколи Михайловича Артеменка. Бо мав він дуже м’який,  поступливий  характер… Був  з доброю, лагідною вдачею… Я також ніколи не вважала себе «найстаршою»… Тож отак і мирились.

Але, погодьмося, все це є тоді, коли є взаємоповага, взаємоувага, чоловіче й жіноче щире піклування… І всі ці сімейні стежки ведуть до одного – до Любові…

Відомо, що Миколу Михайловича Артеменка ще в молоді  його літа доля долучила до керівної роботи. Коли працював головою колгоспу у В’язівку і Калинівці. У тих колгоспах зоотехніком працювала й його дружина.

  • Саме тоді було справді нелегко. – Посміхається Галина Олександрівна Артеменко.

Бо на роботі всякого траплялося. А я дуже принципово відстоювала своє тваринництво. І завжди вимагала від правління й від голови належної йому уваги!… Бувало, Микола Михайлович Артеменко і сердився на мене. Через мій максималізм!.. Я ж на те відповідала, що навчилася принциповості саме в нього!.. Адже він, попри свій неконфліктний характер, у роботі, в житті завжди, до кінця відстоював свої позиції… Тобто був дуже принциповим, наполегливим, настирливим… Може, й упертим у позитивному розумінні  цього слова… Саме тому й досяг таких висот… Бо Бог ще дав йому й чимало інших хороших чеснот, і багатогранний, гнучкий розум…

Коли ж розпочався їх мліївський період, епоха Миколи Артеменка у Мліївській науково-дослідній станції садівництва, згодом – науково-дослідний інститут помології… Коли його організаторський талант, талант керівника, науковця, виробничника розкрився величезними здобутками, і Микола Михайлович Артеменко став доктором економічних наук, професором, академіком, генеральним директором НВО «Сад», лауреатом державної премії імені Т.Шевченка, депутатом Верховної Ради України… Коли до нього, як до гідного послідовника геніального вченого Л.П.Симиренка прийшла загальносоюзна слава, коли авторитет, ім’я стало відомим у багатьох країнах Європи, Азії й Америки, то звичайно, життя їхньої родини невпізнанно змінилося!..

  • Але на наші стосунки, родинні будні це аж ніяк не вплинуло! – Стверджує моя співрозмовниця. – Бо Микола Михайлович Артеменко  завжди і в усьому, і не тільки в родині, залишався уважним, щирим, чуйним, а в горі неодмінно допомагав усим, чим міг. Адже трудовий колектив, який він очолював, на той час сягнув мало не тисячі працівників… І за кожним – життєва доля…

Чоловік був відкритою, відвертою людиною… Залюбки спілкувався із багатьма засобами масової інформації. Зокрема й з «Сільськими вістями». Пам’ятаю, як у 70-х роках минулого століття він став і учасником, і переможцем конкурсу цієї газети. Часто з’являлося  його ім’я й на сторінках  нашої районки.

  • Чи важко було бути і зараз  залишатися дружиною Миколи Михайловича Артеменка? – Запитую.
  • Відповідально.  – Говорить Галина Олександрівна Артеменко. – Я це дуже розуміла і розумію й тепер. Намагалася завжди бути поруч, підтримувала й допомагала в усіх його добрих справах…  За всенародного визнання, яке прийшло до нього, прагнула бути гідною свого чоловіка. Якщо так можна сказати.

Справді – Микола Артеменко є особистістю! Але й  дружина не була його тінню! Навпаки – стала надійною життєвою опорою, помічницею, порадницею, справжньою Берегинею  родини!.. Недаремно ж Микола Михайлович Артеменко на 50-ліття Галини Олександрівни Артеменко 29 березня 1976 року подарував їй чудовий альбом із її світлинами, де написав такі надважливі для нього слова: «50 полум’яних літ. Ранковій Зорі, що подарувала День, тривалістю в Життя. Коханій, дружині, товаришу, другу». Отже, він найкраще знав і усвідомлював, хто для нього є Галина Олександрівна Артеменко!.. І якби не вона, то, напевне, й іншою  була б його життєва доля! Бо саме в цьому й істина: кожен чоловік робить себе сам! Але значна роль належить і його родині, насамперед, дружині.  Втім, те ж можна сказати й про жінку. Яка створює себе сама. Але без чоловіка могла б і не створитися… Хоча це не завжди й так. Принаймні, не на всі сто… У зв’язку з цим можна багато написати і про життєвий, людський авторитет самої Галини Олександрівни Артеменко… У неї все це було у величезному обмірі. І залишається.

Підкреслю лише такий промовистий факт: 24 роки ця скромна і мудра жінка очолювала жіночу раду району! І відвідала всі села Городищини. Багато разів. Побувала в багатьох «неблагополучних» сім’ях. Де для кожного знайшла своє переконливе слово. Щоб допомогти жінці-матері, чоловікові, родині, дітям…

І ще один штрих. Коли передчасно не стало дорогого Миколи Михайловича Артеменко, з’явилися, на жаль, «добродії», які захотіли залишити чорну пляму на його світлому, достойному житті. Бо бажаючих  когось обплювати, оббрехати завжди вистачає – така «добра» українська традиція. І Галина Олександрівна Артеменко дала належну відсіч наклепникам… Вона й живе для того, щоб оберігати чоловіка, щоб він спав спокійним вічним сном. Знаючи, що його люблять і пам’ятають.

  • Дивлюсь у вікно, – втирає сльози жінка, – а там синичка. У шибку заглядає. І вмить думка, що то ж душа Миколи Михайловича Артеменка прилетіла до мене… Часто ввижається, що він іде до нашого будинку, заходить у двері, в кімнату…

Сьогодні Галині Олександрівні Артеменко зозуля накувала 95-ть років… І в цей значущий для неї  і її родини день хочеться побажати їй доброго здоров’я, душевного спокою та людського тепла від сущих на землі… Що вона заслужила життям, коли, йдучи по ньому разом із Миколою Михайловичем, стільки  добра зробила для ближнього свого, для всіх нас.

Виставка в музеї родини Симиренків, приурочена ювілейній даті Галини Олександрівни Артеменко.

Залишити відповідь