Візит у музей Симиренків

   29 січня на Городищині (точніше, на Мліївщині  і в Городищі) побувала начальник управління культури та охорони культурної спадщини ЧОДА  Людмила Фіть. Свої скороспілі «враження» про Мліївський музей Родини Симиренків очільниця оприлюднила вже ввечері на своїй сторінці у Фейсбуці. Написавши чи то оцінку, чи натяк, чи вирок такими словами: «А от з музеями біда… Музей родини Симиренків – скарб, що захований і нерозкритий. Багатюща природа, чудові експонати, але потрібно докласти сили, ресурси, фінанси і душу, щоб цей скарб заблищав. Дуже шкода, що відмовились приїхати з нами представники Черкаський обласний краєзнавчий музей, щоб на місці усе оцінити і попрацювати. Ми готові включатись у роботу, щоб зробити цей музей родини Симиренків, де бував Т.Шевченко, автор нашого гімну Павло Чубинський і ще багато цікавих постатей туристичною принадою краю».

Не стану говорити про стилістичну складову тексту, бо, наприклад, українською мовою «А ось…» звучало б таки ліпше, ніж «А от…».

Але що ховається за «з музеями біда»?.. І оці наступні лінгвістичні конструкції «величезні можливості», «багатюща природа», «чудові експонати», «докласти сил, ресурсів, фінанси і душу, щоб цей скарб заблищав»?.. Як мовиться, «про все – і ні про що!..» Бо де конкретика?..

А як розуміти пафосне «Ми готові включитися в роботу»? «Ми» – це хто?  У який спосіб?.. А, головне, з чим?.. Знову ж таки, що конкретного мається на увазі?..

І з приводу «багато цікавих постатей…». Це взагалі… якесь «новаторство»… Бо  вперше прочитала визначення, що Тарас Шевченко і Павло Чубинський є «цікавими постатями».

А в підсумку, після прочитаного, хочеться вслід за поетом вигукнути: «Слова!.. Слова!.. І більш нічого!..»

Але давайте про все послідовно. Зокрема про те, що Ви не знаєте, не захотіли знати, не побачили, і не захотіли побачити. Або знаєте, бачите, проте сховали правду своїм лукавим мудруванням. Ввівши ним в оману людей.

Чи у Вас така місія була «на Городищині»?.. Одних безмірно  повихваляти невідомо за які заслуги пустопорожніми словами. А в музеї Родини Симиренків, як мовиться, у лісі й трьох сосон не побачити?..

Отже…

Ви завітали до колишньої садиби Симиренків у снігову заметіль і мороз. Вас вели до закладу дбайливо  розчищені доріжки. Віттям похитуючи, Вам намагалися щось розповісти вікові дерева софори японської, залізного дерева, піхти Дуплеса, гінго-білоба, тюльпанового дерева, платума східного, ялин, дубів, саджених ще Левком Симиренком.  Десь із дуплечка заглядала в Ваші долоньки, шукаючи в них гостинця,  білочка. Прабабця якої брала горішки із рук великого вченого та його дітей. А їх мав шестеро – чотири синочки і дві донечки…

Та Ви цієї чарівної казки не відчували і не помічали.

Як не відчули, переступивши поріг Святині,  значимості і величі духу, що тут витає. Бо це ж меморіальний музей п’ятьох Велетів Симиренкового роду – Федора, Платона, Василя, Левка, Володимира… Цукропромисловців, винахідників, експерементаторів, науковців, меценатів, помологів.  А ще ж були вікопомні Хропалі, Яхненки, Кістяківські… У Симиренків та Олексія Хропаля гостював  геніальний Шевченко. На заводах фірми «Брати Яхненки і Симиренко» працював незабутній Чубинський.

Саме так : Тарас Шевченко гостював, а Павло Чубинський працював. Але зауважу, що музей родини Симиренків ні Шевченко, ні Чубинський  не відвідували ! Як Ви пишете: «Цей музей родини Симиренків, де бував Т.Шевченко, автор нашого гімну П.Чубинський…». Бо  музей  створений у 1970 році за ініціативи симиренкознавця Петра Вольвача; тодішнього директора садстанції Миколи Артеменка та інших небайдужих до минулого патріотів рідного краю. І розмістився в родовому приміщенні, збудованому у 1855 році Федором та Платоном Симиренками.

Зібрання музею Родини Симиренків  становить понад чотири тисячі експонатів, більшість з яких представлені огляду.

Експозиція викладена в 11 залах, де можна побачити  особисті речі, фотографії, документи, пов’язані з колишніми власниками садиби. Засновники музею, його працівники зуміли  відтворили історичний інтер’єр тої епохи, всі  особливості життя представників кількох поколінь Симиренків, які мешкали в цьому будинку.

Основою експозиції є експонати, передані до музею з Києва дочкою Левка Платоновича Симиренка  заслуженою вчителькою України Тетяною Львівною.

Безцінну допомогу у висвітленні яскравих сторінок біографії, наукової діяльності Л.П.Симиренка надали його діти із Харкова  Левко й Софія. Цінними експонатами колекції музею є також рідкісні наукові видання, наукові праці Левка й Володимира Симиренків та інших помологів, зокрема, й тих, які до цього часу працюють у Мліївській науково-дослідній станції помології, що носить ім’я Левка Симиренка Робочий кабінет Левка Симиренка обставлений  оригінальними меблями: письмовий стіл, крісло, етажерка, шафа-секретор, оздоблені художньою різьбою з рослинним орнаментом, ручки з пащами левів!.. Це справжні   витвори мистецтва!..

Кімната Тетяни Львівни також представлена оригінальними меблями.

Є й безцінні знімки, які майже 200 років тому зроблені в Парижі.

Є оригінальні рукописи й книги Левка та Володимира Симиренків!

І токарний верстат, виготовлений на машинобудівному заводі фірми «Брати Яхненки і Симиренко».

 А унікальна зала про космос із амортизаційним кріслом космонавтів, їх продуктами харчування, оригінальними фотографіями …

 Святиню відвідало більше  20 космонавтів! Тричі тут була мама першого  в світі космонавта Юрія Гагаріна  Ганна Тимофіївна.

Але все це Ви не бачите і не чуєте моєї розповіді про величний рід, відомий не лише Україні, а й далеко за її межами. Ви раз-у-раз перебиваєте  розповідь отим «Ми спішимо!». У Ваших очах немає зацікавленості, Ви навіть не розумієте, де  знаходитеся!

 У музейній галузі працюю десятий рік. Цей досвід дав мені бачити   зацікавленість відвідувачів певною темою. Та, відповідно до цього, проводити екскурсію. У Вас же була одна ціль – знайти щось «не те».

Очима бігаєте по написах,  шукаючи «компромату». І зупиняєтесь на  документах, представлених  мовою оригіналу. Ось він, «компромат»! Російською написано.

Але ж це мова оригінальних документів, які відтворюють ту  чи іншу епоху, її дух. В даному випадку заслання Левка Симиренка до Східного Сибіру. «Шляхи тюрем і заслання Левка Симиренка 1879-1887 рр.» – таким є основний  заголовок цієї експозиційної зали. Тут представлені документи, листи поліції, дружини Альдони Гружевської, мами Левка Платоновича Тетяни Авчіннікової мовою оригіналів. Зауважу, що  і  всі його рукописи, листи також подані мовою оригіналу. Як і цитати із книг ученого. Заголовки ж, підписи в закладі всі українською.

Адже, не зважаючи, що створювався музей в епоху соціалізму, шляхетну справу робили люди, у яких були душі у вишиванках. Не тіло! Які не кидалися гучними словами на зразок «докласти сили, ресурси, фінанси, душу, щоб цей скарб заблищав». Ні, вони не кидали пусті слова на вітер, а просто робили, створювали  залу за залою  музею.

 Бо, на мою думку, завдання керівника приїхати, подивитися, підказати, порадити, допомогти. А не за 20 хвилин пробігти музеєм, кинути на розсуд читачів загальні фрази в соцмережах, натяки, які ні про що не говорять, окрім некомпетенції того, хто їх пише.

Дуже прикро, що Ви не хотіли навіть чути про проблеми музею. Відразу сказавши, що це Вас не цікавить.

 А будівля музею потребує капітального ремонту!  Заміна дверей  є першочерговим завданням. Бо музей Родини Симиренків вже обкрадався. Далі вікна, дах і т.д.

Сама експозиція також потребує суттєвих змін.

І на все це потрібні кошти. І немалі!

І, перебиваючи мене, Ви кажете: «Шукайте спонсорів!»

Уже знайшла, ще до Вашої такої дуже слушної допомоги – «шукайте спонсорів».

Стараннями добрих людей,  самобутнього  художника Анатолія Лаврентійовича Чередниченка та спонсора Володимира Федосійовича Лелеки до музею повернулася викрадена  картина  «Шевченко в гостях у Симиренків». Щоправда, копія.

Дякуючи Малишку Миколі Андрійовичу, керівнику спілки «Кредит-союз», музей має комп’ютер.

Хоменко Олександр Миколайович, Петренко Микола Григорович та Лелека Володимир Федосійович довезли дров. Зробили заміри і пообіцяли по весні змурувати  грубу.  Бо приміщення  велике, опалюється постійно. Завдяки чому немає сирості, запаху плісняви. Але для фондової роботи музейника  потрібно хоча б отих + 16-18.

Переступивши поріг музею рік тому, я принесла з собою власний ноутбук, принтер, модем та підключила Інтернет. Ні в кого не просячи, розуміючи, що коштів на це немає! Маю власний фотоапарат, диктофон – речі, необхідні для музейної  роботи.

Співпрацюю з родинною церквою Симиренків: була серед  ініціаторів відновлення роботи церкви; повернення ікон Богородиці та Ісуса Христа у вишиванках, незаконно забратих із церкви попереднім священиком. Для чого зібрала більше 50 підписів жителів Млієва, написавши і відіславши два листи у церковні інстанції.

Це перераховую те, що зроблено мною. Хоч завідуючою закладом працюю лише  другий місяць.

Одною з кричущих проблем є питання власності самої будівлі музею. Документально воно належить Мліївській дослідній станції садівництва ім.Л.П.Симиренка.  Але   садстанція переживає зараз нелегкі часи (читайте взяте мною інтерв’ю у директора Мліївської дослідної станції ім.Л.П.Симиренка В.В.Фільова і опубліковане на веб-сайті «Gazeta. ua», 22 грудня 2020 року:  «Взялися за збереження найбільшої колекції плодових дерев України. 100 років Мліївській дослідній станції помології», у  ЗМІ:

  • Газета «Україна молода», 22 грудня 2020 року: «Зберегли велику Симиренкову колекцію.  Мліївській садстанції – 100-річчя»;
  • Газета «Сільські вісті», №99, 24 грудня 2020 року: «Щоб рясно цвіли сади. 100 років Мліївській станції помології»;
  • Газета «Вісник Городищини», №1, 1січня 2021 року: «Мліївській дослідній станції – 100 років. Сади без грошей не цвітуть»;
  • Газета «День», 13 січня 2021 року : «Мліївській дослідній станції – 100 років. Директор Володимир Фільов – про її здобутки та умови, за яких можливе відродження») .

По мірі  можливостей керівництво садстанції, зокрема  директор В.В.Фільов  допомагає  музею не словами, а конкретними справами – коштом садстанції встановлено твердопаливний  котел, забезпечує установа й  дровами. А також оплачує спожиту музеєм електроенергію. Але на більше – ремонт будівлі і т.д. науковці  не мають фінансів. Бо й самі виживають, як можуть.

Зважаючи на державницьку роль в українській історії Симиренків, на те, що вони вагомо вплинули на розвиток національної свідомості українського народу, а, отже, мають величезні заслуги перед Українською державою, з метою  збереження  музею для наступних поколінь, було б доцільно розглянути питання про взяття приміщення Оберегу Родини Симиренків у Млієві до обласної комунальної власності. Коли музей, до всього, нині ще й є філіалом Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Та лиш я порушила цю тему, як одразу почула заперечення: «А що це дасть? Шукайте спонсорів!» Хоч пізніше напише: «Ми готові включитись у роботу, щоб зробити цей музей… туристичною принадою краю». Ось такі кардинально протилежні позиції. А щодо спонсорів. То де ж їх шукати?.. Коли мова йтиме про сотні й сотні тисяч гривень? Та й хіба у цивілізованій державі є така стаття доходів чи витрат, яка зветься «спонсорською»? Хіба це серйозно – покладатися тільки на «спонсорів»? А якщо ніхто не захоче допомогти? Бо скрута, кожен рахує свою копійку?.. І спонсорство справа добровільна, а не примусова. Та й таких меценатів, яким був Василь Симиренко, коли 40 літ поспіль віддавав на розвиток української культури й літератури 10 відсотків від своїх мільйонних прибутків, немає! Сучасні у вишиванках свої десять процентів пропивають у барах і ресторанах!.. І знайти заможних людей та, водночас, справжніх патріотів Вітчизни, дуже й дуже непросто. То що, чекати поки приміщення зруйнується?..

Інша річ, коли воно в обласній комунальній власності, коли влада на законній підставі потурбується не лише про збереження, а й подбає про розвиток. Звісно, не відмовляючись і від допомоги спонсорів. Які також матимуть підставу допомагати. Бо музей же державний, народний…

Тим паче, що в останньому Посланні  про внутрішнє і зовнішнє становище країни, з яким у Верховній Раді виступив Президент Володимир Зеленський, йдеться про те, що найближчим часом «почнеться реставрація українських замків, театрів, музеїв, об’єктів культурної спадщини Батьківщини». ( Див. газету «Голос України», № 193, 21.10.20 р., до речі, передплачую це видання більше 20 років). То чому б у нашій області не розпочати виконувати програму Президента одержавленням приміщення музею Родини Симиренків?..

Далі зупинюся на твердженні «музей родини Симиренків – скарб, що захований і нерозкритий».

За півстоліття існування музей відвідало до 100 тисяч екскурсантів!Тут побували туристи, різні делегацій із Польщі, Болгарії, Угорщини, Німеччини, Франції, Канади, Китаю, Японії… І перелік можна продовжити. Сьогодні до нього приїздять з усіх куточків України. Хоч зовсім недавно були гості із Мексики та Швеції.

Серед  поважних гостей хочу виокремити нащадків великого роду Тетяну Симиренко-Торп, Сергія та Катерину Коробкових, Володимира і Наталю Хотяїнцевих, Олену Симиренко, Галину Симиренко, Левка та Софію Симиренків,  Павла Скічка  – журналіста, симиренкознавця; Петра Вольвача  – науковця, симиренкознавця; поета –пісняра Дмитра Луценка; голову Президії Верховної Ради України Валентину Шевченко;  співробітників Київського літературно-меморіального будинку-музею Т.Г.Шевченка, співробітників Національного художнього музею України; головного редактора журналу «Дім, сад, город», викладачів Уманського НУС, київського журналіста П.І.Філя та ін.

А тепер Вашій увазі дещиця відгуків про музей.

«Боже милий! Як самі Симиренки, так і цей музей, прекрасний і самобутній, зворушив мене… Головний редактор журналу «Дім , сад, город”.

«Щиро зичимо невтомності у великій справі збереження пам’яті про Велетів Духовності, Праці і  Добра – родини Симиренків. Доктор історичних наук, професор Національного педуніверситету ім. Драгоманова І.Коляда».

 «Велике дякую, за те , що дали змогу побачити те, місце, де виріс дідусь. Дякую за теплі враження, які залишилися з нами назавжди. А.Глушанова, м.Кривий Ріг».

 «Тепер шукатимемо у магазинах яблука  Симиренка. Великий рід. Великі його здобутки. Спасибі за збережену пам’ять. Знімальна група фільму «Кобзар».

 «Дуже вдячні за таке шанування нашої  історії, українства й нації, людей творчих і непересічних… Клуб «Мандрівник», м.Кіровоград».

 «Щиро дякую за проведену екскурсію, величезний внесок ви вклали в збереження історії і справ славетного роду Симиренків. Матющенко Наталія».

 «Надзвичайна атмосфера музею зворушила мене. Вдячний Вам , що зберігаєте пам’ять про славетний рід Симиренків. Кандидат сільськогосподарських наук Іван Миколай,  Львівський аграрний університет».

 «Експозиція дуже цікава не тільки для сучасних, а і для майбутніх поколінь, що надзвичайно важливо для виховання прийдешніх вчених-помологів, для розвитку нашої Славної України. Співробітники Київського університету Т.Шевченка  Сакун М., Семенюк І.».

«Дякую за цікаву екскурсію та можливість поринути  в історію родини Симиренків – однієї з славетних родин України. Юрій Хотяїнцев, нащадок Симиренків, Швейцарія».

 «Дуже  вражений, багато пізнавального і такого, що в офіційних джерелах не знайдеш. Ніби поспілкувався з видатною родиною, яка довгий час була замовчувана і правда не доносилася до людей. В. Мороз, м.Полтава».

 «Мені дуже приємно і хвилююче.. Я побувала в казці минулого.  А майбутнього без минулого не буває. Ніна Олексієнко».

 «Відвідали музей і були вражені його наповненням,чудовими експонатами. Тобто музей в дуже гарному стані, видно, що люди, які тут працюють, вклали душу. Київ, Людмила, Євгенія, Богдан. Ніко, Остап, Іванна, Павло».

«Міжнародний благодійний фонд ім. Павла Чубинського, Міжнародна асоціація «Козацтво» щиро вдячні за пам’ять до сім’ї  Симиренків; Т.Шевченка, П.Чубинського. Ви робите потрібні чудові справи для всього людства…».

 «Відвідали ваш чудовий музей, де зберігається пам’ять про видатних українців. Були дуже зворушені атмосферою музею та вдячні за змістовну емоційну екскурсію. Полозков Андрій , м.Київ, Гренюк Сергій м.Феодосія».

 «Привіт з Харківщини. Навіть не сподівався на такий музей і таку змістовну екскурсію. Дуже цікаво. Перекажу всім знайомим нехай навідаються до Вас».

 «Вражений від побаченого і почутого в музеї. Велика подяка О.І. за патріотизм і цікаву розповідь про славетний рід Симиренків .М.Малишко, м.Городище».

 «Приїхав з родиною з Луцька і відвідав музей. Вражений історією Симиренків, обізнаністю екскурсовода. Дуже радий , що пам’ять про визначних Людей лишається і не вмирає.!!! Іван Ющук».

 «Приїхали з Києва, щоб подивитися славний музей Симиренків. Дякуємо, що зберігаєте пам’ять про досягнення!  Музей цікавий , варто відвідати всім».

Це окремі  записи у Книзі відгуків музею Родини Симиренків. У якій Ви відмовилися написати те, що побачили. Ви перша за всі 50 років існування музею, кому  він не сподобався! І перша, хто відмовився зробити запис у Книзі відгуків. Але чи відповідають дійсності Ваші слова, що  «музей родини Симиренків скарб, що захований і нерозкритий»? Бо на цю тему можу сказати і те, що  популяризацію роботи закладу вважаю важливою складовою. Для чого  ведеться сайт «Невідомий Гулак-Артемовський  і Симиренки»   http://gulak.org.ua/

Також протягом року у ЗМІ  друкувалися мої  матеріали,  в яких  висвітлено життя та діяльність представників родини Симиренків, Мліївської станції помології ім. Л.П.Симиренка, краєзнавчі матеріали тощо. Це, зокрема:

  • Веб-сайт «Музейний простір», 17.01.2020 р.: «Гулаки-Артемовські і Симиренки»;
  • Веб-сайт «Gazeta.ua», 27.01.2020 р.: «Чекісти знищили архів Симиренків»;
  • Газета «Вісник Городищини» №4, 24.01.2020 р.: «Гулаки-Артемовські і Симиренки»;
  • Веб-сайт «Gazeta.ua», 18.02.2020 р.: «Застрелили українського садівника, який володів унікальною колекцією яблунь»;
  • Газета «Україна молода» №018, 18.02.2020 р: «Міцні зв’язки: Гулаки-Артемовські, Яхненки і Симиренки мали ареал отчого порогу в межах нинішньої Черкащини»;
  • Веб-сайт «Музейний простір» 21.02.2020 р.: «На Черкащині вшанували пам’ять вченого Левка Симиренка»;
  • Газета «Свобода» № 553, 20-27.02.2020 р.: «У лютому минає 165 років від дня народження Великого садівника.  За що вбили Геніального вченого Левка Симиренка»;
  • Газета «Вісник Городищини» №9, 28.02.2020 р.:  «До 165-річчя з дня народження і 100-річчя з дня смерті.  За що вбили Левка Симиренка»;
  • Газета «Україна молода» №025, 4.03. 2020 р.: «Істинний меценат: за що цукровиробник Платон Симиренко образився на Т.Шевченка»;
  • Газета «Свобода» № 555, 5-11.03.2020 р.: «До 160-річчя виходу останнього прижиттєвого «Кобзаря» Т.Шевченка. Добродійник із Млієва»;
  • Веб-сайт «Gazeta.ua», 9.03.2020 р.:  «Я й жінці не говорив, кому дав гроші. Як Шевченко розгнівив свого спонсора»;
  • Газета «День» № 46-47, 13.03.2020р.:  «До 160-річчя виходу останнього прижиттєвого «Кобзаря» Т.Шевченка.  Благодійник із Млієва»;
  • Веб-сайт «Музейний простір», 13.03.2020 р.:  «До Шевченкових роковин»;
  • Веб-сайт «Музейний простір», 16.05.2020 р.: «До роковин перепоховання Тараса Шевченка»;
  • Газета «Вісник Городищини», 22.05.2020 р.: «Володимир Беклемішев – творець Шевченкіани»;
  • Газета «Вісник Городищини», 29.05.2020 р.: «Продовжувач Симиренків»;
  • Газета «День» № 94-95, 21.05.2020 р.: «Володимир Беклемішев – автор першого у світі пам’ятника Тарасу Шевченку»;
  • Газета «Свобода», 28.05-3.06.2020 р.: «Призабуте дороге ім’я»;
  • Веб-сайт «Музейний простір», 13.07.2020 р.: «Симиренки надихають». http://prostir.museum/ua/post/42947;
  • Веб-сайт «Музейний простір», 14.09.2020 р.:  «Розстріляли, бо українець». http://prostir.museum/ua/post/43061;
  • Газета «Вісник Городищини», №29, 17.07.2020 р.: «Симиренки надихають»;
  • Газета «Вісник Городищини», №35 28.08.2020 р.  «Очима минулого»;
  • Газета «Вісник Городищини»,  № 38, 18.09.2020 р.: «Розстріляли, бо українець. Сумна річниця»;
  • Журнал «Країна», №46, 26 листопада 2020 р.: «Голод в Симиренковому краї:  мовою свідків» , стор.11-13.;
  • Газета «Вісник Городищини», № 48, 27 листопада 2020 р.: «Пам’ятаємо. Голод в Симиренковому краї»;
  • Газета «Свобода», 26 листопада – 2 грудня 2020 р.: «То був страшний навмисний голод. Спогади живих свідків тих часів!»;
  • Газета «Україна молода», 18 листопада 2020 р.: «А Іванко мертвий з бурячком у ротику… Спогади про голодомор Ярини Сліпченко із Млієва»;
  • Газета «День», 26 листопада 2020 р.: «Дві історії. Голод мовою свідків»;
  • Веб-сайт «Gazeta. ua», 28 листопада 2020 року: «Свідки голодомору: Ярина Сліпченко та Катерина Вовк»;
  • Веб-сайт «Gazeta. ua», 2 грудня 2020 року: «Свідки голодомору: Прокопій Лелека»;
  • Газета «Вісник Городищини», №49, 4 грудня 2020 року: «Повноліття Оберігу Симиренків»;
  • Веб-сайт «Gazeta. ua», 25 листопада 2020 року:  «Відкрили музей унікальної родини Симиренків»;
  • Газета «День», №227, 1 грудня 2020 р.: «Оберіг Симиренків»;
  • Газета «Україна молода», 2 грудня, 2020 року: «П’ять велетів свого народу: історія родини Симиренків – фундаторів економіки України»;
  • Газета «Громада і Час», 27 листопада 2020 року:«Оберегу Симиренків – 50» (Видання Мліївської ОТГ).
  • Газета «Вісник Городищини», 8 січня 2021 року: «Сади без грошей не цвітуть»;
  • Газета «Вісник Городищини», 22 січня 2021 року: «Сійте Добро… Миколі Артеменку – засновнику музею Симиренків – 95».
  • Газета «День», 13 січня 2021 року : «Мліївській дослідній станції – 100 років. Директор Володимир Фільов – про її здобутки та умови, за яких можливе відродження”
  •  
  •            Музей Родини Симиренків є відділом Черкаського обласного краєзнавчого музею.

На початку 90-х минулого століття  тодішній директор Черкаського обласного краєзнавчого музею А.І. Кузьмін  з розумінням поставився до ситуації, коли над Святинею Симиренків нависла загроза закриття і знищення. Своїм рішенням ввести заклад у структуру обласного музею Анатолій Іванович зберіг його для України. За що завжди із вдячністю і теплотою згадуємо цю світлу людину.  І зараз і директор ЧОКМ Собко І.В. , і його співробітники опікуються музеєм Симиренків, переймаються його проблемами,  суттєвого допомагають. Останній приїзд директора Черкаського обласного краєзнавчого музею та його працівників припав на кінець жовтня минулого року. Коли були надані методичні поради, рекомендації для фондової роботи,  вирішені питання побутового характеру, а також проблеми, пов’язані з підготовкою до опалювального сезону. І тривала їхня праця в музеї не 20 хвилин, як у Вас, а близько чотирьох годин.

Музей родини Симиренків є одним із кращих сільських музеїв України. І це не моє визначення, а людей та громадськості.

І Ваші слова, кинуті на вітер, вітром і віднесуться…

Ви називаєте  «зіркою», «перлиною області» музей Івана Ле?! Мені страшно через Вашу необізнаність! Музей Іване Ле – це натуральна радянщина. Це радянський комуністичний письменник. Який сам уцілів від сталінських репресій,  доносячи на колег-письменників. І це документально підтверджено. І ці доноси він писав, ймовірно, під музику того самого патефону, з яким чаюють і зараз,  і який викликав у Вас таке захоплення. Як і сама будівля.

А ось садиба творця Яблука сорту «Ренет Платона Симиренка», відомого всьому світу вченого, чомусь ні. Хоч Симиренки витончених палаців не будували, вони вкладали кошти в новітнє обладнання на заводах і в українську духовність.

Я вважаю, що через особисту неприязнь показувати таке ж ставлення до Святині представників Великого роду просто ганебно.  А, особливо, урядовцю. Як Ви про себе пишете.

Колись чула слова одного мудрого керівника : «Я не палаю приязню до багатьох своїх працівників, однак ціню їхню роботу». Але, повторюся, це слова мудрого керівника. А не навпаки.

Під час Вашого візиту  відчула упереджене ставлення й до себе. Але мені не потрібні Ваші не щирі «добрі слова» – Ваша милостиня. Як і словесні поради, якими Ви закидали увесь Інтернет. Бо про те, що Ви лише говорите, я вже давно шукаю і знаходжу шлях, як це вирішити.

Написала ж усе лише з однією метою: щоб змити бруд Ваших несправедливих слів про Святиню Симиренків у Млієві. І очистити від нього свою душу. Як від огидного тягаря, що навис наді мною після спілкування з Вами.

Світлини подаю без підписів. З ними відвідувачі зможуть познайомитися у музеї Родини Симиренків. 

 

Залишити відповідь